Військова з позивним «Рудік» цікавилася військовою справою ще з підліткового віку. Після десятого класу вона вступила до коледжу з посиленою військовою та фізичною підготовкою, де навчалася з 2022 до 2025 року.
Після закінчення коледжу дівчина почала працювати у виробників наземних роботизованих комплексів. Там вона познайомилася з технікою, а згодом вирішила долучитись до війська за контрактом 18-24.
Нині Рудік служить операторкою НРК у 1-му батальйоні безпілотних систем «Хижаки висот» 59-ї окремої штурмової бригади. Ми поговорили з нею про шлях до війська, військову підготовку, роботу з наземними роботизованими комплексами та службу в підрозділі.
Цивільний досвід, навчання у коледжі та рішення про контракт
Я любила форму ще змалечку, десь із 13 років. Ще до повномасштабної війни ходила в пікселі. Спочатку планувала після 11 класу вступати до вищого військового навчального закладу.
Коли почалася повномасштабна війна, я була в 10 класі. До нас приїжджали військові, ми з ними спілкувалися й допомагали їм волонтерством. Вони й розповіли про військовий коледж після 9 класів і запропонували вступити. Батьки спочатку були не в захваті, але підтримали мій вибір, і я вступила.
У коледжі ми займалися тактикою, медициною, фізичною підготовкою. Нас вивозили з інструкторами на полігон, де ми стріляли, проводилися змагання з пістолетної стрільби. Брали участь у спортивних заходах, забігах на підтримку ветеранів.
Розпорядок був суворий: підйом, фізо, стройова підготовка на плацу зранку й ввечері, вечірні перевірки.
Після закінчення коледжу, восени 2025 року, пішла працювати до виробників наземних роботизованих комплексів.
Там я працювала безпосередньо з цією технікою. У виробників був базовий навчальний курс, і я була однією з інструкторів. Ми розповідали про техніку, пояснювали, як правильно нею керувати, навчали їздити за допомогою камер, проводили нічні виїзди. Якщо виникали проблеми зі зв’язком, допомагали їх усувати.
Про можливість підписати контракт я дізналася влітку 2025 року, коли пройшла тижневий базовий курс з FPV. Спочатку хотіла підписувати контракт, і поки мою заявку опрацьовували, зі мною зв’язалися мої знайомі — виробники НРК. Вони запропонували попрацювати в них: якщо мені сподобається — залишитися, а якщо ні — йти на контракт.
Наприкінці зими 2026 року я зрозуміла, що не можу сидіти на одному місці. Хотілося допомагати хлопцям. Також я не хочу, щоб цю війну бачили мої майбутні діти.
Я почала замислюватися над підписанням контракту, але вже саме на посаду операторки НРК. У мене багато знайомих військовослужбовців, чимало загинуло. А навесні один з них зник безвісти. Це стало для мене ключовим фактором, після якого я остаточно вирішила підписати контракт.
Мої рішення завжди були для рідних шокуючими. Спочатку це був вступ до військового коледжу, потім проходження курсів FPV, а згодом — рішення підписати контракт. Але рідні ніколи не були проти. Вони завжди підтримували мене в усіх моїх рішеннях.
Базова загальновійськова та фахова підготовка
БЗВП і фахове навчання на НРК проходили в 190-му навчальному центрі.
Під час базової загальновійськової підготовки ми вивчали тактику, поводження зі зброєю, медицину. Нас навчали правильно заходити в окопи, кидати гранати.
Були й симулятори FPV та НРК, також літали на Mavic, вивчали «Кропиву». Умови були наближені до бойових: ми ходили по точках і координатах за допомогою «Кропиви», а нас шукали мавіки зі скидами. У разі умовного поранення надавали першу медичну допомогу, зокрема за системою MARCH, та відпрацьовували евакуацію. Інструктори мали великий бойовий досвід і ділилися багатьма історіями, які точно знадобляться в житті.
На БЗВП у нас був командир взводу та три командири відділень. Я була командиркою першого відділення.
Навчання почалося з теорії. Інформації було дуже багато. Ми розбирали технічні характеристики комплексів: кліренс, вантажопідйомність, власну вагу робота, максимальний та мінімальний вольтаж, типи акумуляторів.
Окремо вивчали системи зв’язку. Спочатку відпрацьовували роботу з програмою «Кропива»: створювали маршрути, позначали точки та прокладали об’їзні шляхи.
Практика включала вивчення будови роботизованих комплексів, керування за допомогою камер, нічні виїзди через перешкоди за визначеними маршрутами. Також опановували спеціальне програмне забезпечення під кожен НРК.
Опанувати НРК для мене було нескладно, адже я ще до цього була з цим пов’язана. Під час навчання ми опановували як гусеничні, так і колісні НРК.
Найважчим на практиці виявилися заключні тести. Коли ми їздили складати іспити, був дощ і дуже багато бруду. Хоча це було прикольно, не всі були готові до таких умов, але я не розгубилася.
Організація роботи та специфіка застосування НРК на фронті
Коли я працювала у виробників НРК, до нас на навчання приїхали хлопці з 59-ї бригади. Після навчання я поспілкувалася з ними й сказала, що хочу підписати контракт і за можливості потрапити саме до їхньої бригади. Мене направили до командира, і так я опинилася в 59-й бригаді.
Зустріли абсолютно чудово, жодної різниці чи стереотипів не було. Як тільки ми прибули, хлопці одразу почали вводити нас у роботу, показували, як все працює і допомагали. Хлопці взагалі дуже круті!
У мої обов’язки входить контроль за технічним станом НРК та тим, як комплекс поводиться під час руху. Основні завдання, які ми виконуємо — логістичні.
Все починається зі зміни чергування. Ми підготовлюємо ноутбук зі спеціальним програмним забезпеченням. Нам повідомляють напрямок і тип НРК, який буде залучено. Ми детально вивчаємо маршрути та роздивляємося напрямок руху.
Насамперед це заміна людей. Це величезний плюс, що хлопці не виїжджають на автомобілях ні на логістику, ні на евакуацію. Це дуже круто, що взагалі створили НРК.
Екіпаж, бойові виклики та перспективи технологій
До нашого екіпажу входять пілоти, старший пілот, логіст та фахівці з РЕБ, які слідкують за небом.
Головні складнощі — це погодні умови та сам ворог. Також на дорозі можуть траплятися так звані «ждуни». Але загалом у мене поки все проходить без особливих пригод, всі завдання плюс-мінус схожі.
Коли виникають складні погодні умови, ми спеціально підбираємо той тип НРК, який гарантовано зможе проїхати за заданим маршрутом.
Думаю, з кожним роком все ставатиме тільки краще. У 2022 році маленькі виробники лише починали це розробляти, а за чотири роки напрямок виріс до величезних масштабів. Надалі буде тільки краще.