За роки існування кіно індустрії кінематограф створив численні стрічки, присвячені журналістиці. Достатньо згадати майже кожну романтичну комедію, що вийшла на екрани у 1990-х та 2000-х. Але “Диявол носить Prada 2”, схоже, виявився першим фільмом на цю тематику, який заглибився у надто знайому реальність. У ньому вже відсутні типові аксесуари для волосся, кардигани, абсурдні “завдання під прикриттям” та колоністи, які якимось дивом можуть дозволити собі житло на Мангеттені з окремою гардеробною кімнатою. Натомість, нам представлено доволі похмурий образ постійно трансформується медіаіндустрії. Численні журналісти висловили спільну думку: “Диявол носить Prada 2” — це справжній фільм жахів.
Меріл Стріп і Енн Гетевей у фільмі “Диявол носить Prada 2”, 2026
Реклама.
Проте, попри все, це передусім розважальний кінематограф. Деякі деталі дійсно легко впізнати: увага до цифрового трафіку, динамічне офісне середовище з відкритим плануванням. Але значна частина фільму все ж віддалена від реального життя. Якби все було зображено абсолютно правдиво, більшість сцен показували б людину, яка сидить за комп’ютером і пише текст у Google Docs. Таке видовище навряд чи було б надзвичайно захопливим. Отже, ось що “Диявол носить Prada 2” зображує некоректно, а подекуди й напрочуд точно, стосовно роботи лайфстайл-журналістів у 2026 році.
Правильно: офісне приміщення
Офіс Runway у фільмі “Диявол носить Prada 2” відзначається вишуканим стилем: світле дерево, численні скляні перегородки та фотографії попередніх обкладинок у рамках. Загалом, він справді нагадує редакційне приміщення. Навіть вражаючий краєвид на місто виглядає як цілком правдоподібна деталь. Щоправда, у реальному офісі на робочих столах зазвичай панує значно більший безлад. Там можна знайти нерівні стоси книг, засоби для догляду за шкірою, снеки, каву та безліч інших дрібниць. Варто нагадувати собі про необхідність впорядковувати робоче місце хоча б раз на тиждень. І ще один момент: більшість редакторів насправді не мають власних кабінетів.
Енн Гетевей і Симон Ешлі у фільмі “Диявол носить Prada 2”, 2026
Неправильно: повна відсутність поспіху
Складно зрозуміти, звідки у Енді стільки вільного часу на відвідування вечірок, побачень, огляд квартир та відпочинок у Гемптонсі. Вона майже не звертає уваги на сповіщення на своєму телефоні. Більше того, вона спокійно пересувається офісом і спілкується з усіма так, ніби нічого термінового не відбувається. Чому Енді не займається написанням текстів і не замовляє матеріали у авторів? Де її команда? Чому вона не бере активнішої участі в редакційних нарадах? Чому в неї лише одна ідея на найближчі тижні, а не декілька? Безумовно, навряд чи комусь було б цікаво півтори години спостерігати за людиною, яка в стані паніки пише матеріал і одночасно листується в Slack. Але саме це було б набагато ближче до реальної діяльності журналіста у 2026 році.
Правильно: скорочення штату
Скорочення персоналу вже багато років залишається сумною реалією журналістської галузі. І це не залежить від конкретної компанії, де працює редакція. Медіаіндустрія безперервно еволюціонує, а журналісти добре усвідомлюють цю нестабільність. Значно менш правдоподібною здається інша деталь: реакція на скорочення. У фільмі персонаж, без жодного попередження, з’являється вдома у своєї керівниці, її чоловік неохоче впускає її до будинку, а потім вона благає врятувати відділ ексклюзивних матеріалів.
Стенлі Туччі та Енн Гетевей у фільмі “Диявол носить Prada 2”, 2026
Неправильно: робочі зустрічі у корпоративній їдальні
Почнемо з того, що у їдальні зазвичай надзвичайно гамірно. Там складно навіть свої думки почути. Про продуктивну робочу розмову годі й говорити. Але є ще одне питання: чому хтось би вирішив проводити надзвичайно конфіденційну нараду щодо майбутнього компанії у приміщенні, де повно сторонніх людей? Це просто нелогічно.
Правильно: цифровий трафік є важливим
Якщо статтю було опубліковано, але її ніхто не прочитав, чи має вона значення? Енді мала усвідомити це ще на своїй попередній роботі до Runway. І неважливо, наскільки “серйозним” було те видання.
Стенлі Туччі, Меріл Стріп і Симон Ешлі у фільмі “Диявол носить Prada 2”, 2026
Неправильно: оголошення про матеріал без належної підготовки
Коли Енді заявила Міранді, що вже має домовленість про надзвичайно важливе інтерв’ю, хоча до цього не провела жодної підготовчої роботи, це виглядало вкрай неправдоподібно. Про що вона думала? А отримати це інтерв’ю, знайшовши номер телефону потенційної співрозмовниці після того, як та чітко висловила небажання давати інтерв’ю, — це вже відверте божевілля. За наполегливість можна поставити багато балів. Щодо достовірності, то тут доведеться зняти.
Правильно: ця праця захоплює
Наприкінці фільму зазвичай холодна Міранда повертається до Енді та каже з ледь помітним задоволенням в очах: “Боже, як я люблю працювати. Справді люблю. А ти?” Це несподівано приємний момент. Він точно пояснює, чому люди взагалі обирають сферу моди, журналістики чи будь-яку подібну галузь. Адже ця робота не лише виснажує. Вона ще й приносить задоволення. Вона може бути цікавою, вдячною і надзвичайно живою. Якби це було не так, журналісти не продовжували б нею займатися.
За матеріалами vogue.co.uk