Рукав’янка, рукав’єнка, рукавівка — це жіноча вишита сорочка, що відзначається довгими, багато оздобленими рукавами. Можна вважати її одним із найвидатніших видів вишиванок, що представлені в Україні. Ми разом з етнографинею, колекціонеркою старовинного українського одягу, галеристкою та дизайнеркою Роксоляною Шимчук ділимося інформацією, яку варто знати про цей унікальний одяг.
Фото: Тетяна Ерхарт
Побачити рукав’янки на власні очі можна в Музеї Гуцульщини, розташованому в Коломиї. Тут експонується кілька зразків, що датуються кінцем ХІХ — початком XX століття. Опис, хоч і лаконічний, надає детального уявлення: “Жіноча сорочка, створена з домотканого полотна, має тунікоподібний крій та довгі пришивні рукави. Вона прикрашена вишивкою червоними, синіми, жовтими бавовняними нитками, виконаною технікою “кучерявий шов”. Три смуги узору на вуставках заповнені “розетами”, обрамленими восьмикутниками, а між ними проходять потрійні кольорові декоративні шнурки. Нижня частина рукава повністю покрита дрібними квітками з вісьмома пелюстками. Рукави внизу зібрані, а вузька манжета оздоблена смугою квіткових мотивів. Біля шиї сорочка рясно “морщена”, а вузькі облямівки декоровані “кривулькою”. Пазуха прикрашена червоними “стовпчиками”".
Реклама. 
Насправді, ці пишно вишиті сорочки справляють незгладиме враження. Вони виглядають доволі сучасно і здається, що їх можна легко інтегрувати до гардеробу XXI століття.
Роксоляна Шимчук зазначає, що кожна дівчина виготовляла свою рукав’янку власноруч.
Переглянути цей допис в Instagram
“Одяг мав значну вагу. Те, наскільки вдало дівчина могла вийти заміж, певною мірою залежало від її вбрання: наявності намиста, згарди, вишуканості сорочки. Часто одяг дівчини міг коштувати дорожче за все батьківське обійстя”.
Головною прикрасою рукав’янок є пишна вишивка, що майже повністю вкриває об’ємні рукави.
Виготовлення рукав’янки могло тривати роками: спершу потрібно було виростити льон, потім наткати з нього полотно та вибілити його. Чим білішим було полотно, тим престижнішою вважалася сорочка, адже це свідчило про працьовитість дівчини. Вишивання ж залишалося “на десерт”.
Якщо дівчина походила з заможної родини, де були наймані робітники, які працювали в полі, вона могла створити свою рукав’янку доволі швидко, маючи більше вільного часу. Дівчатам з менш заможних сімей доводилося займатися вишиванням вночі, за світлом свічки. У зимовий період часу для вишивання ставало більше, оскільки сільськогосподарські роботи припинялися.
“Століття тому, — пояснює пані Роксоляна, — одяг чітко вказував на соціальний статус жінки, чи перебувала вона у шлюбі, чи була вдовою, чи дотримувалася посту, чи перебувала в жалобі: про це свідчили прикраси, багатство оздоблення сорочки, аксесуари та деталі вбрання.
Рукавівку переважно носили незаміжні дівчата та молоді жінки. Для старших жінок таке вбрання вважалося надто вишуканим і святковим, тому було недоречним.
Фото: Тетяна Ерхарт
Роксоляна Шимчук розповідає, що рукав’янку одягали на Великдень, Різдво, Зелені свята — для відвідування церкви, яка була центром не лише релігійного, а й суспільного та культурного життя. Громада збиралася, обговорювалися актуальні питання. Після богослужіння хлопці могли залицятися до дівчат. Наявність гарної сорочки була питанням престижу.
Існує поширена думка, що дівчата брали вишиття на вечорниці, щоб оздобити свої сорочки там. Хоча на вечорницях дійсно займалися вишиванням, це стосувалося переважно простих речей, як-от рушники. Коли ж мова йшла про сорочки, їх вишивали на самоті, зберігаючи деталі оздоблення в секреті, щоб досягти вражаючого ефекту. Сорочка мала стати несподіванкою.
Рукав’янки були поширені в усіх регіонах України. У них дівчата виходили заміж, у них святкували великі урочистості. У деяких українських регіонах весільну сорочку зберігали навіть після смерті, згідно з прислів’ям: “В чому під вінець, в тому і в гробець”.
Сорочка жіноча. Рукав’янка. Західне Поділля (тепер Тернопільська обл.). З приватної колекції Роксоляни Шемчук
Пані Роксоляна згадує, як під час етнографічних експедицій старші жінки демонстрували свої розкішні рукавівки, кажучи, що саме в них бажають бути похованими. “Шедеври підуть у землю!” — не могла стриматися вона. “А в чому я постану перед Всевишнім?” — відповідали бабусі.
У цьому баченні було щось життєствердне. “У народі смерть не розглядалася як трагедія. Гуцули навіть наприкінці XX століття ставилися до неї з великою філософічністю — як до переходу в інший вимір”. Однак, це, звісно, вже зовсім інша тема.
Придбати рукав’янку можна у колекціонерів або замовити її сучасну інтерпретацію. Вартість буде залежати від складності вишиття, пишності оздоблення, колекційної цінності тощо, — зазначає пані Роксоляна. Ціна може сягати трьох тисяч доларів. Якщо мова йде про справді рідкісний та цінний вінтажний екземпляр, то він вимагає дбайливого ставлення для передачі у спадок, а для носіння краще замовити сучасну копію старовинної. Сучасні вироби, натомість, простіші у догляді. Зазвичай, відповідні інструкції додаються до одягу.
