Індія — це дійсно земля крайнощів. Щодо кількості жителів, вона протягом останніх років обігнала Китай. Вона також опинилася серед лідерів світової економіки, обійшовши в цих змаганнях Велику Британію та Францію. Мандрівники масово прямують до Індії за теплим морем і сонцем, дзен-буддизмом і незвичною кухнею. Але, незважаючи на це, сотні мільйонів місцевих жителів перебувають за межею нужди без можливості вийти зі скрути. Вони часто стикаються з утисками, а особливо в сільській місцевості — з приниженнями та навіть фізичною агресією. І все це роблять їхні ж земляки, яким пощастило народитися в родині з вищого прошарку. А все через те, що, незважаючи на XXI століття, зубожіння та достаток в Індії переходять у спадок. Кастова структура все ще значно впливає на життя індійців — особливо у питаннях одруження, обрядів та суспільних відносин.
Касти — це особливий соціальний аспект, який розділив людей на конкретні групи. Наразі в Індії їх понад 3 000, які, у свою чергу, складаються з 25 000 підвидів. Належність людини до певної касти визначається родоводом, тобто новонароджений індієць отримує у спадок статус батька. Також належність до касти відбивається на прізвищі та, історично, на виді діяльності, оскільки кожна каста традиційно пов'язана з конкретною професією. Вважалося, що це дає змогу передавати вміння з покоління в покоління.
Касти мають неоднаковий статус, тому одружуватися молоді люди зазвичай можуть лише всередині своєї групи. Міжкастові шлюби, особливо в селах, суспільство не сприймає позитивно, а якщо вони і відбуваються, то нерідко закінчуються сумно. Навіть раціон у кастах може різнитися. Існує переконання, що представники вищих каст є затятими вегетаріанцями, а нижчих — можуть вживати м'ясо. Насправді все більш заплутано: наприклад, брахмани в Бенгалії здавна їдять рибу, а воїни-кшатрії в минулому вживали м'ясо. Разом з тим багато представників нижчих каст також є вегетаріанцями з релігійних мотивів.
Умовно всі касти можна звести до чотирьох варн (іноді виділяють і п'яту). Індуїсти вірять, що кожна з каст бере свій початок від бога-творця — Брахми. Вважається, що всі люди походять із різних частин його тіла. З голови та уст походять брахмани — найвищий стан в Індії. Ці люди займаються духовною та інтелектуальною роботою, зазвичай це священники, політики та науковці. На сходинку нижче стоять воїни, які походять із рук Брахми. Зі стегон походить третя каста, яка займається торгівлею та ремеслом. Найнижча каста походить зі стіп Брахми. Це ті люди, які обслуговують вищі касти та займаються сільським господарством.
На самому дні системи перебувають так звані недоторканні (щось на зразок п'ятої касти) — це ті люди, чиї пращури виконували найбруднішу роботу: працювали з трупами тварин і людей, були катами. Їх вважають нечистими, тому фізично торкатися цих людей відмовляються всі. Їм також не дозволено їсти з іншими зі спільного посуду, користуватися спільними криницями, заходити в храми та ходити вулицями інших каст.
Але така сувора система була не завжди. Приблизно 3000 років тому на територію стародавньої Індії почали прибувати індоарійські племена з регіонів сучасної Іранської держави та Центральної Азії. Це був тривалий процес переселення та культурного поєднання. Згодом для організації суспільства та розподілу праці почала утворюватися система «варн» (станів), яка стала основою майбутньої кастової ієрархії. Новоприбулі еліти сформували стани священників (брахманів) та воїнів (кшатріїв), а інші групи, включно з місцевим населенням, зайняли ніші ремісників, торговців та хліборобів.
До XIX століття кастова система була більш податливою, а ієрархія між багатьма групами — умовною. Ситуація кардинально змінилася, коли півострів опинився під правлінням Британської імперії. Нові колонізатори, щоб полегшити управління колонією, провели перепис населення, порахували всі касти й чітко визначили статус кожної з них. У результаті ця еластична соціальна структура «зацементувалася», а провалля між верхівкою і низами стало величезним.
Колонізатори також усвідомлювали, що управляти такою великою колонією можуть лише ті, хто сам перебуває в цій системі та розуміє деталі. Основою британського правління стали духовенство та еліти, оскільки їх вважали тямущими та обдарованими. В обмін на відданість колонізаторам вищі касти отримували престижні посади. З армією британці вигадали теорію «войовничих рас» (наприклад, сикхів чи гуркхів), яких активно набирали, тоді як багатьом нижчим кастам взагалі не дозволяли брати до рук зброю, побоюючись бунту.
Цікавим є ще й такий аспект. Наприкінці XIX — на початку XX століття у світі ширилася ідея про расову зверхність. Британці, безперечно, слідували моді й осторонь не залишилися. У переписі населення, організованому британцями, індійцям обов'язково потрібно було вказувати віросповідання та касту. Однак, на відміну від інших колоній, ідея расової зверхності в Індії трансформувалася. Замість того щоб ділити людей на «білих» і «кольорових», британці використали псевдонаукові расові теорії для обґрунтування та посилення кастової ієрархії. Вони почали трактувати вищі касти як нащадків «чистих аріїв», а нижчі — як представників «нижчих рас». Саме тому вони так суворо засуджували міжкастові шлюби — щоб не відбувалося «змішування крові», що дуже нагадує ідеї, які згодом були використані в нацистській Німеччині.
Щоб спростити управління колонією, у нижчих каст забрали всю можливу зброю та приватні землі, передавши більшість ресурсів вищим кастам. Тому 80% сільськогосподарських земель належить 10% найзаможнішого населення Індії.
Окремим трагічним наслідком британського трактування місцевих традицій став горезвісний «Закон про злочинні племена». Логіка колонізаторів була простою і водночас жахливою: вони бачили, що в Індії ремесло передається від батька до сина (син тесляра стає теслярем, а син коваля — ковалем). Тому вони дійшли хибного висновку, що дрібні крадіжки чи кочовий спосіб життя окремих груп — це теж своєрідна «кастова професія», яка передається у спадок. На підставі цього закону цілі спільноти були офіційно визнані «злочинцями від народження». Це означало, що чоловіки, жінки й діти з таких племен автоматично вважалися потенційно небезпечними, підлягали пильному поліцейському нагляду та примусовій праці лише через своє походження, а не через реальні провини.
Після всього цього в Індії не міг не зародитися визвольний рух проти Британії. Одним з його лідерів був борець за свободу — Махатма Ганді. Сам він народився в сім'ї з касти торговців. Його позиція щодо каст була непростою: він боровся проти «недоторканності», називаючи цих людей «харіжданами» (дітьми Бога), але водночас вважав систему варн корисною для суспільства як гармонійний розподіл праці. Однак ключовою постаттю в боротьбі за права нижчих каст став доктор Бхімрао Амбедкар — виходець із «недоторканних», який став видатним юристом і головним розробником Конституції Індії.
Саме завдяки зусиллям Амбедкара у 1950 році була прийнята конституція, яка офіційно скасувала «недоторканність» та заборонила будь-яку форму утисків. Але все це було лише на папері. Насправді ж викорінити усталені суспільні уявлення виявилося неможливим, і знущання з людей тривають досі.
Недоторканних понад 200 млн, і багато з них у XXI столітті продовжують зазнавати дискримінації. Хоча побиття та вбивства недоторканних представниками вищих каст часто залишаються безкарними, ситуація не така однозначна, як може здатися. З одного боку, на побутовому рівні дискримінація все ще сильна, особливо в селах. З іншого боку, уряд Індії запровадив одну з наймасштабніших у світі програм позитивної дискримінації: значну частину місць в університетах, парламенті та на державній службі зарезервовано саме для них. Проте соціальна стигма та бідність залишаються величезною проблемою.
