Чи замислювалися ви, чому мило стало незамінною частиною нашого побуту?
Випадкове відкриття минулих епох
Господині у Стародавньому Єгипті та Греції, займаючись пранням одягу в річках, швидко помітили, що тканини найкраще відпираються у водоймах поблизу місць проведення обрядів. Згодом, як часто трапляється з випадковими знахідками, хтось наважився приготувати тваринний жир, змішаний із попелом дерев, до повної втрати вологи: так з’явилося перше мило, яке було дуже подібне до сучасного (з урахуванням кольору та запаху). Звісно, ні місце виникнення, ні ім’я конкретної людини, яка до цього додумалася, невідомі. Вірогідно, винахід трапився одночасно у декількох давніх цивілізаціях.
Грецькі літописці писали про те, що галльські народи застосовували "певний продукт, створений з попелу та тваринного жиру", для очищення і надання бороді та волоссю рудих відтінків.
Алеппське мило з Сирії прибуло до Європи з воїнами-хрестоносцями
На Сході та в Європі стало відомим мило з сирійського міста Алеппо: там цей засіб варили з лаврової та оливкової олії. Хрестоносці, які привозили з походів «мильні гостинці» та нові корисні звички, за кілька століть привчили своїх земляків до охайності. До цього гігієнічні процедури були не дуже частими, але не через «нецивілізовані» звичаї європейців (вони якраз були цілком культурними жителями), а тому, що Велика Інквізиція ретельно слідкувала за тим, щоб гріховному тілу знову не приділяли уваги.
Марсельське мило: зола, оливкова олія і морська вода
Мешканці чудового міста Марселя, дізнавшись про технологію створення алеппського мила (воно було надзвичайно коштовним), дійшли логічного висновку, що зможуть зварити його і самі, якщо вже в них удосталь і оливкової олії, і рослин, які добре горять, залишаючи після себе чистий попіл.
Вже у XII столітті марсельці налагодили своє власне виробництво мила, виявивши разом з тим, що морська вода у складі покращує якість продукту (через вміст солі). Через чотири століття марсельське мило почали постачати до сусідніх держав тоннами: на потреби Європи у митті та пранні працювали сім фабрик, безперервно виробляючи чудове мило зеленого кольору (тоді його було прийнято продавати шматками по 5 або 20 кілограмів).
Миловарам Англії заборонялося розголошувати секрети миловаріння під загрозою смертної кари
В інших державах теж не сиділи без діла: місцеві умільці, хоч і без використання оливкової олії, навчилися варити власне мило. Воно не так добре пінилося, але зі своїми завданнями відмити та випрати справлялося. Особливо вдалі рецепти зберігали в найсуворішій таємниці: так, миловари Англії не мали права навіть ночувати під одним дахом з іноземцями, щоб не обмовитися ненароком уві сні про таємниці британського мила.
Повна заборона на застосування тваринних жирів у марсельському милі
У 1688 році влада Франції спеціальним указом заборонила у виготовленні марсельського мила застосовувати тваринні жири, які почали використовувати, щоб знизити досить високу ціну, доступну лише для аристократії та багатіїв.
Однак Людовіка XIV, який особисто слідкував за виробництвом, вартість не хвилювала (мило і так чудово купували). Можливо, «король-сонце» хотів, щоб якість залишалася незмінно високою. Так чи інакше, королівський указ стверджував, що «марсельським» могло називатися лише мило, зроблене у чітко визначеній місцевості і тільки за старовинними рецептами з використанням оливкової олії.
Витримувати конкуренцію з миловарами з Парижа і Лондона було важко (тим ніхто не забороняв варити мило на тваринному жирі), тому марсельцям доводилося шукати інші способи здешевити виробництво: вже у 1820-х роках з французьких колоній почали завозити пальмову та кокосову олії, які легко замінили дорогу оливкову і залишилися у класичній версії рецепту марсельського мила. Воно не псувалося з роками, а ставало від витримки тільки краще, як добрий сир чи вино.
На Русі замість мила часто використовували луг із води та попелу
Хоча люди добре володіли «поташним ремеслом» (виробництвом мила займалися цілі села, на його виготовлення йшли і рослинні олії, і жир тварин), митися з милом могли собі дозволити лише заможні городяни. Всім іншим аж до кінця XIX століття доводилося використовувати для прання та миття попіл та воду (тобто луг), також добре очищали шкіру злегка відварена картопля та крохмаль, а волосся мили чорним хлібом, яйцем та відварами трав.
Коли за часів більшовиків виникло завдання підвищити рівень гігієни та забезпечити населення доступними миючими засобами, з формулою мила вирішили не мудрувати, а взяти перевірений рецепт французів. Тільки якщо марсельці наполягали на застосуванні виключно рослинних компонентів, радянські миловари не гребували жирами тваринного походження. Справа пішла досить жваво, тому вже після Другої світової війни кожен радянський громадянин міг собі дозволити митися з милом.
Популярність господарського мила: нічого іншого просто не було
Всенародна і повсюдна любов до господарського коричневого мила з характерним запахом пояснюється дуже просто: порошки з’явилися ближче до 1970-х, але їх було дуже важко знайти в радянських магазинах, а мило коштувало копійки, продавалося всюди, воно чудово відмивало підлогу та посуд, волосся і тіло, білизну і взагалі все.
Тоді ж, мабуть, народилися міфи про те, що господарське мило відмиває шкіру і волосся краще за взагалі будь-які шампуні (щоб було не так прикро, що нічого іншого просто немає). Якщо ви теж так вважаєте, врахуйте, що господарське мило, хоч і має гарні антисептичні властивості, насправді дуже лужне, тому руйнує природний pH-баланс шкіри, тому для миття волосся краще все ж таки придбати сучасний якісний шампунь.
Не варто й промивати ніс чи горло мильним розчином (як було прийнято за радянських часів): у наш час існують перевірені та безпечні способи позбутися нежитю чи запалення в носоглотці. Головне, завжди уважно читати інструкцію та використовувати будь-які медикаменти строго за призначенням.
Ну а милом залишається прати одяг (якщо хочеться) та мити підлогу. У цьому воно, як і раніше, чудове!
Формула радянського господарського мила
У цій історії особливий інтерес викликає саме ця формула. На шматках темно-коричневого кольору і в наш час можна побачити числа: 72, 69 або 64. Це процентний вміст жирних кислот, які містяться в милі. Чим вище число, тим якіснішим вважається продукт і краще він підходить для господарських і побутових потреб.
Господарське мило в наші дні
Зараз на полицях магазинів можна знайти неймовірне розмаїття господарського мила: рідке, тверде, у стружці для прання, з додаванням ароматичних олій, з пом’якшувачами. За своїми якостями воно анітрохи не поступається знаменитому радянському попереднику, але його зручніше та приємніше використовувати. Наприклад, деякі плями з одягу чи постільної білизни дійсно зникають, якщо потерти їх господарським милом.
