Може здатися очевидним, що річка повинна текти по прямій лінії – це здається найпростішим сценарієм. Однак повністю прямих річок не буває; замість цього вони вигинаються і в'ються, як змії, передає Ukr.Media .
Причина цього явища фундаментально зрозуміла – водний потік постійно стикається з перешкодами на своєму шляху, чи то значні гори, чи підводні камені середнього розміру. Проте це не єдина причина. Навіть на рівній місцевості річка не буде триматися прямого русла.
Як зазначив середньовічний вчений-механік Галілео Галілей:
«Простіше зрозуміти рух небесних тіл, ніж динаміку маленького струмка».
Він мав рацію: численні великі річки, не кажучи вже про менші потоки, помітно змінюють форму своїх русел з року в рік і від сезону до сезону.
Насправді складно передбачити шлях течії води – чи буде вона щільно прилягати до берегів, чи точно слідуватиме руслу. На деяких річках вигини характеризуються дивовижною регулярністю та симетрією, що призводить до того, що процес їх утворення називають меандруванням – за назвою турецької річки Меандр, відомої своїми особливо красивими вигинами русла.
На крутих схилах течія річки прискорюється, але якщо нахил становить лише кілька градусів, річка починає звиватися. Течія річки бурхлива, тобто хаотична, на відміну від води, що рухається по трубі. Швидкість і маршрути відрізняються на різних берегах. Вчені досі не до кінця розуміють, чому це відбувається, але один факт очевидний: потік води формує русло річки, так само, як русло впливає на потік води.
Справа в тому, що «прямий» потік найменш стабільний. На руслі річки завжди є такі елементи, як каміння, повалені дерева тощо. Велика брила льоду також може перешкоджати течії. Коли вода зустрічає перешкоду, вона шукає легшого шляху, що призводить до розмивання берегів і затоплення долин. По суті, річка шукає маршрут, який вимагає менше енергії для проходження.
Природно, чималу роль відіграє склад грунту. Піщані береги розмиваються легше й швидше, ніж глинисті чи кам’янисті. Річка забирає все, що «погано розташоване», створюючи мілини та відкладення в найнесподіваніших місцях, а також глибокі басейни. З часом ці відкладення можуть накопичуватися, заростаючи травою та деревами. Вода продовжує розмивати протилежний берег, що призводить до постійного розширення вигину через відцентрову силу, оскільки більша частина води «виштовхується» до зовнішнього краю річкової кривої.
Найбільш захоплюючі події відбуваються, коли два вигини врешті-решт наближаються один до одного. У певний момент відбувається «прорив»: річка фактично випрямляється, в результаті чого утворюється острів, а згодом і «стара річка» – ділянка попереднього русла, де вже немає течії, але деякий час залишається вода.
Гірські річки, що протікають по скелястих місцевостях, мають найменшу кількість вигинів, а струмки в болотистій місцевості – найбільше. У таких регіонах гирло річки може змінюватися з року в рік.
Певною мірою структуру русла формують рослинний і тваринний світ. Наприклад, дерева з міцною кореневою системою допомагають запобігти ерозії берегів, тоді як тварини, які наближаються до води, часто витоптують або поїдають прибережні рослини, сприяючи деградації берегів. Безсумнівно, розвиток вигину з будь-якої причини може тривати багато років, а то й тисячоліття.
Велика звивистість річок ускладнює судноплавство: звичайно, незручно, коли річка петляє на 400-500 км на ділянці 100 км. Тому в різних країнах намагалися «випрямити» річки, змінивши їхні русла. Однак природа не терпить такого втручання.
Наприклад, у 1825 році були розпочаті ініціативи щодо вирівнювання русла річки Рейн від швейцарського кордону. Фактично Рейн «випрямили» на 18 ділянках, зменшивши його довжину більш ніж на 50 км. Це випрямлення призвело до збільшення швидкості течії та значної ерозії. Водночас зросла і глибина русла, що призвело до більшого залягання ґрунтових вод. Як наслідок, прибережні болота висохли, перетворивши деякі території на напівпустелі.
Річка також була змінена в Угорщині. У середині 19 століття влада зосередилася на захисті від повеней берегів Тиси. Річку випрямили та поглибили, «прибравши» майже 480 км зайвої довжини. Однак під час особливо сильної повені 1879 року насипи по берегах не витримали напору води. Прилеглі території були затоплені, а місто Сегед було майже зруйноване.
Джерело: ukr.media
