Культовий іспанський режисер Педро Альмодовар зняв свій перший англомовний фільм. Драма “Сусідня кімната” з Тільдою Свінтон і Джуліанною Мур у головних ролях претендує на титул однієї з найкращих стрічок року.
“Ти такий гламурний, Педро!” — вигукує Тільда Свінтон, коли бачить Альмодовара в костюмі Saint Laurent, пошитому на замовлення. Поруч із нею усміхається Джуліанна Мур, її зіркова напарниця по “Сусідній кімнаті”. Навесні в Мадриді вони виділили час для фотосесії — за кілька годин до вильоту в Нью-Йорк, де знімальна група мала зафільмувати фінальні сцени. Стрічка про жіночу дружбу та страх смерті вже визнана однією з найкращих цього року — на Венеційському фестивалі, де 2 вересня відбулась її світова прем’єра, вона здобула “Золотого лева”. В український прокат “Сусідня кімната” виходить восени.
Реклама.
“Я ще не надто старий, але помічаю швидкоплинність життя і все частіше думаю, що залишу по собі. Тому докладаю максимум зусиль, щоб використати свій час якнайкраще”, — каже 74-річний режисер. У Альмодовара справді плідний період. Торік у Каннах відбулася прем’єра його короткометражного вестерну “Дивний спосіб життя” з Ітаном Гоуком та Педро Паскалем. У 2021-му у Венеції він представив драму “Паралельні матері” — за виконання головної ролі Пенелопа Крус дістала “Кубок Вольпі”, а згодом фільм двічі номінували на “Оскар”: за найкращу жіночу роль і найкращий саундтрек.
У 2020 році випустив короткометражну драму “Людський голос”, першу спільну роботу з Тільдою Свінтон за однойменною п’єсою Жана Кокто, до текстів якого Педро Альмодовар звертався ще з часів “Жінки на межі нервового зриву” 1988 року. “З 2020-го і дотепер я багато працюю. Але траплялися і моменти очікування — а я вже не в тому віці, щоб собі це дозволити, — наполягає режисер. — Мені довелося пів року чекати на Педро Паскаля та Ітана Гоука, щоб зняти “Дивний спосіб життя”, тому в той час я почав писати “Сусідню кімнату””.
“Я ще не надто старий, але помічаю плин часу і все частіше думаю про те, що залишу по собі”
Знімання картини анонсували на початку року. Інтер’єрні сцени фільмували в Мадриді, екстер’єри — у Нью-Йорку. “Я намагаюся пригадати, коли Педро вперше заговорив зі мною про цю роль, — каже Свінтон, з якою ми спілкуємося зумом: вона вдома, у своєму будинку в Шотландії. — Думаю, це було ще під час нашої роботи в “Людському голосі”, але тоді розпочалась пандемія і було важко щось планувати. Він сказав, що хоче знову працювати разом, але не надав жодних деталей”. Натомість Джуліанна Мур точно пам’ятає, як режисер звернувся до неї: “Якось вранці я відкрила свою пошту, а там лист від Педро. Це було неочікувано і захопливо, — згадує вона. — Я розповіла Барту (чоловік актриси, режисер Барт Фрейндліх. — Прим. ред.), що Альмодовар щойно запросив мене у свій фільм, — він порадив погоджуватись без вагань”.
Працювати з Педро Альмодоваром мріють чимало видатних актрис, проте історія з Тільдою Свінтон особлива. “Я знайома з його творчістю ще зі студентських років, як і будь-хто мого віку, захоплений кіномистецтвом. Я закохана у світи, які створював Педро, відчувала тісний зв’язок із ними, — згадує актриса. — Потім ми з Дереком Джарменом (британський режисер, художник і сценарист. — Прим. ред.) почали знімати власні фільми — і продовжували захоплено спостерігати за тим, що робив Альмодовар. Ми не знали Мадрида і місцевих реалій, які режисер змальовував у своїх ранніх проєктах, але обожнювали чуттєвість його кіно. Я завжди відчувала, що Педро – моя споріднена душа, втім мені ніколи не спадало на думку, що зможу працювати з ним: він знімав рідною іспанською, і я, не іспанка, була поза цим контекстом”.
Їхня перша зустріч відбулась у Голлівуді, на заході, де обидва почувалися аутсайдерами. “Я мала нахабство сказати: “Педро, я не володію іспанською, але вивчу її для вас — або зіграю мовчазну персонажку”. Він розсміявся, а за деякий час з’явився “Людський голос”, — згадує Свінтон. — Педро став мені другом. Зустріти таку людину — це щастя, але долучитися до фільмографії режисера, яким так захоплюєшся, — просто фантастично”.
“Я завжди відчувала, що Педро — моя споріднена душа, але мені ніколи не спадало на думку, що я буду працювати з ним”
На початку цього року актори оселилися в Мадриді на п'ять місяців. Свінтон, яка вже бувала тут у 2008-му, коли знімалась у фільмі Джима Джармуша “Межі контролю”, захоплено розповідає: “Я обожнюю це місто. І не тільки тому, що в ньому живе Педро: тут у мене багато друзів. Я мешкаю в сільській місцевості в Шотландії і відреклася від великих міст, але якби хтось спробував переконати мене переїхати, Мадрид був би на чолі мого списку, — каже вона. — У ньому є щось похмуре, що нагадує Лондон, в якому я жила у 1980-х. Це не райський куточок, а галасливий мегаполіс, проте з надзвичайно доброзичливою атмосферою. А музеї — це щось неймовірне”.
Під час роботи над “Сусідньою кімнатою” Джуліанна Мур вперше мала час вільно гуляти містом: “Я оселилась у районі Саламанка і щодня ходила на закупи в El Corte Inglés (локальна мережа універсальних магазинів. — Прим. ред.), де практикувала свою іспанську. Мистецьке життя в Мадриді справді феноменальне: музей Прадо, в якому я побувала вперше, — напрочуд гарний”.
У новому фільмі Альмодовара немає жодного натяку на гумор. Це сувора драма. “Стриманість навмисна. Я люблю мелодрами, але зараз, коли я зняв 22 фільми, емоційна виваженість була принциповою. Мені було важливо не впасти в сентиментальність”, — пояснює режисер.
Джерело для сценарію “Сусідньої кімнати” — роман американки Сігрід Нуньєс “Через що ти проходиш”. Персонажка Тільди Свінтон — невиліковно хвора Марта, у минулому військова репортерка, яка вирішує піти з життя; Джуліанна Мур зіграла Інгрід, письменницю, подругу і єдину супутницю Марти в цей важкий час. Марта розмірковує про складні стосунки з донькою, життя та смерть. Інгрід переважно є мовчазною слухачкою. “Коли ти поруч із хворим, хочеш його просто втішити, — каже Мур. — Це нелегко, але можливо через емпатію та глибоку довіру між жінками. Я керувалась ідеєю, що все, що можна зробити для людини в такій ситуації, — це просто бути поряд і тримати її за руку”.
“Роками я грала у фільмах, які розповідали, як це — бути матір'ю, — каже Свінтон. — Тепер мені близька тема смерті: як і у більшості людей мого віку, з життя пішли мої батьки та люди, яких я дуже люблю”. Мур звертає увагу на інший аспект: “Як добре, що героїні разом переживають ці події. Їхній досвід допомагає побачити світ у перспективі та зрозуміти, що життя швидкоплинне. Ми не знаємо, що станеться завтра”.
У новому фільмі режисер досліджує важку тему — смерті з гідністю — і робить це без засудження. “Коли в житті залишається мало, іноді – лише біль, то право обрати смерть — питання людяності”, — каже Педро Альмодовар. Джуліанна Мур теж має тверду позицію з цього питання: “У більшості країн це вважається незаконним, хоча для невиліковно хворої людини можливість вибору є вкрай важливою. Ми мусимо вести цю складну розмову”.
Свінтон і Мур — зірковий дует, який не міг не вдатися, впевнений Педро Альмодовар: “Кастинг дуже важливий, від нього залежить успіх фільму. Я вважаю, акторки зробили грандіозну роботу. Специфічна зовнішність Тільди додає оригінальності картинам, у яких вона грає, але в неї ще не було ролі такої драматичної глибини. У неї унікальний почерк, і я захоплююсь щоразу, як бачу її — тепер я роблю це щодня на екрані. Роль Джуліанни не така яскрава, але надзвичайна — тільки великі актриси здатні так зіграти. Її великі плани вельми виразні: в очах Інгрід ви читаєте, що вона чує і бачить, що намагається відшукати. Це дуже складно, проте Джуліанна ідеально справляється із завданням, — зазначає режисер і шляхетно додає: — Я дуже задоволений ними обома і хотів би, щоб їм дісталися всі лаври”.
Фото: Quentin De Briey
Стиль: Harry Lambert
Текст: Альберто Сісі Санчес
