Церемонія відкриття Олімпійських ігор 2024 року на березі Сени була справжнім видовищем, створеним Тома Жоллі. Декілька місяців тому Vogue взяв інтерв’ю у Жоллі, актора та театрального режисера, відомого у Франції своїми жвавими екранізаціями Шекспіра, щоб обговорити майже два роки його життя, присвячені цьогорічним Іграм.
Тома Жоллі. Фото: Annie Leibovitz. Стиль: Max Ortega
Реклама
Vogue: Вперше в історії церемонія відкриття Олімпіади проходить за межами стадіону. Це серйозний виклик, чи не так?
Тома Жоллі: Так, тим паче, що я дозволив собі порушити встановлений порядок звичайної церемонії. Делегації пересувалися Сеною, і команди з усього світу чергувалися, дефілюючи в дюжині човнів. Ця грандіозна постановка черпає натхнення з усіх історичних місць, які відвідують спортсмени, і це казкове натхнення.
Яким міг насолодитися кожен, оскільки церемонія розпочалася о 19:30 за місцевим часом.
Дійсно, адже я пам’ятаю про екологічний вплив. Початок церемонії в цей час дозволив максимально використовувати природне освітлення, уникаючи використання електроенергії. Крім того, річка не була потурбована мистецькими роботами. Ми досліджували місця нересту риби, щоб не порушувати її природне середовище. Ми всі з повагою ставимося до довкілля, в якому ми живемо. Було вирішено інвестувати в пам’ятники, мости, історію, фасади, набережні… Я називаю цю церемонію la grande célébration de notre humanité partagee — величне свято нашої спільної людяності!
Людства, яке постійно стикається з викликами та потребує комфорту?
Абсолютно. Кожні чотири роки Олімпійські ігри стають обʼєктом, за яким спостерігає весь світ. Це єдина подія на планеті, за якою стежать такою мірою. Це також момент, щоб відзначити цю спільну людяність з її радощами, грайливістю та аспектами, що поєднують нас, а також це можливість поглянути на наші проблеми, пов’язані з конфліктами та різноманітними лихами, як екологічними, так і військовими.
Олімпійські кільця. Фото: Jean-Baptiste Gurliat
Що для вас є найбільшим викликом цієї церемонії?
Надзвичайно приємно бачити, як декорації та костюми з’являються в майстернях, бачити, як художники зустрічаються, творять і співпрацюють. Наше головне завдання полягало в тому, щоб успішно зібрати ці 100 000 частин гігантського пазла за дуже короткий проміжок часу. Незважаючи на всі наші приготування, ми також пам’ятали, що задля збереження конфіденційності, ця церемонія ніколи не зможе бути повністю відрепетованою. Для таких, як я, хто звик до постійних репетицій, такий підхід абсолютно новий.
Які відчуття ви прагнули викликати у глядачів під час перегляду церемонії?
З одного боку, здивування. Протягом кількох місяців ходило багато чуток про цю церемонію. Але я дуже хотів зберегти емоцію відкриття, і нам це вдалося. З іншого боку, любов. Любов до себе і до інших. Наше розмаїття та наше співіснування слід відзначати. Нагадування собі, що ми любимо одне одного, буде втішним. А у Франції ми вміємо висловлювати любов через пісні, вірші, книги, п’єси, фільми… Не забуваймо, що Париж — столиця кохання!
За матеріалами vogue.com.
