У сучасному світі мистецтва провокації та суперечки є невід’ємною частиною ринку. Згадаймо нещодавні роботи, як-от “Комік” Мауріціо Каттелана, або ж череп XVIII століття, покритий діамантами та платиною, роботи Дам’єна Хьорста під назвою “Заради Бога”. І хоча мистецтво ніколи не було вільним від суперечок, воно не завжди було, скажімо так, очікуваним.
На зламі XX століття мистецтво, особливо “високі” жанри живопису та скульптури, сприймалося та викладалося через призму глибоко вкорінених уявлень про те, що робить мистецтво добрим. Головним серед них була репрезентація: люди виглядали як люди, пейзажі – як пейзажі, а кімнати – як кімнати. Так було доти, доки Анрі Матісс не створив “Червону майстерню”.
«Червона майстерня», або «L’Atelier rouge», яка є цінним експонатом колекції MoMA в Нью-Йорку, була настільки несподіваною, що, згідно з чудовим новим відео від Great Art Explained, сам Матісс, можливо, не відразу усвідомив, що створив. Документальний короткометражний фільм мистецтвознавця Джеймса Пейна простежує історію цього революційного твору, від особистих впливів художника до суспільних та технологічних зрушень, пережитих публікою, що споглядала мистецтво. «Картина, здавалося, порушувала майже всі усталені правила західного живопису», – каже Пейн.
Ніхто інший не знав, що робити з цією роботою, яка простягається на понад два метри завширшки. Матісс згладив площину картини, усунувши звичні засоби для передачі перспективи та глибини за допомогою швидко нанесеного шару венеціанської червоної фарби. (Пейн також заглиблюється в цікаву історію про це). Тут колір сам по собі визначає композицію замість лінії та контрасту, спираючись на пораду друга, наставника та художника-символіста Гюстава Моро, що колір, як описує Пейн, «слід думати, мріяти та уявляти».
«Коли Матісс написав «Червону майстерню» у 1911 році, це була одна з найдивніших картин, які будь-коли бачили – кімната, майже повністю поглинута червоним; меблі, зведені до контурів; картини, що висіли на стінах, які ледь здавалися такими, що існують, і старовинний годинник з 12 цифрами, але без стрілок, – каже Пейн. – Навіть сам Матісс не був до кінця впевнений у тому, що створив, і ніхто не хотів її купувати».
«Червона майстерня» не продавалася навіть на знаменитій Міжнародній виставці сучасного мистецтва 1913 року, більш відомій як Арморі-шоу, де вона була представлена поряд з експериментальними стилями, такими як фовізм і кубізм, не кажучи вже про прото-дадаїстську роботу Марселя Дюшана «Гола, що спускається сходами (№ 2)». Хоча «Червона майстерня» експонувалася на численних виставках, критики переважно негативно оцінювали її. Матісс заховав її приблизно на десятиліття, перш ніж витвір отримав несподіваний шанс бути виставленим у лондонському нічному клубі. Знадобилися десятиліття, щоб неортодоксальна робота була визнана не відштовхуючою, а революційною.
Інформація підготовлена на основі матеріалів: www.thisiscolossal.com