28 серпня 2026 року турецький безпілотник порушив повітряний простір Греції в районі між островами Самотракі та Лемносом, наблизившись до району аеропорту Александруполіса, коли там готувався до зльоту пасажирський літак. Грецьким F-16 довелося підніматися на перехоплення і супроводжувати БПЛА у напрямку турецького повітряного простору.
Інцидент стався через кілька годин після заяв турецького Міноборони про можливе розміщення на Родосі бази для грецьких безпілотників. Анкара заявила, що такий крок суперечитиме демілітаризованому статусу острова. Афіни ж заперечили, що мають плани створення окремої бази БПЛА на Родосі.
І це не одиничний епізод. На початку вересня грецькі військові повідомляли про регулярні польоти турецьких Bayraktar у північно-східній частині Егейського моря. За даними грецької сторони, така активність тривала протягом кількох тижнів після оголошення Анкарою 16 серпня двох нових морських парків в Егейському та Середземному морях. 11 вересня Греція повідомила вже про 10 порушень повітряного простору турецькими літаками та про три безпілотники в Егейському морі. А 10 жовтня Греція зафіксувала активність шести турецьких БПЛА в північно-східній, центральній та південно-східній частинах Егейського моря, зокрема в Афінському районі польотної інформації (FIR). Окрім безпілотників, у районі перебували два турецькі F-16 та один розвідувальний літак CN-235.
Інциденти відбуваються на тлі неврегульованих суперечок щодо морських зон. Греція й Туреччина не погодили межі континентального шельфу та ВЕЗ, а розширення грецьких територіальних вод залишається спірним. У липні 2026 року прем’єр Греції Кіріакос Міцотакіс назвав розмежування морських зон головною розбіжністю між країнами.
Використання дронів стало продовженням боротьби Греції та Туреччини за регіональний баланс сил. Анкара використовує їх для розвідки й регулярно здійснює польоти над Егейським морем. Афіни розвивають системи протидії БПЛА, спираючись, зокрема, на досвід війни Росії проти України.
Правові засади греко-турецького протистояння
Суперечка щодо мілітаризації грецьких островів бере початок із міжнародних договорів, які визначили їхній статус. Лозаннський договір 1923 року закріпив суверенітет Греції над Лесбосом, Хіосом, Самосом та Ікарією, але заборонив там створення військово-морських баз і укріплень та обмежив чисельність військових сил.
Окремий режим демілітаризації Лемноса і Самотракі встановила Конвенція про протоки. У 1947 році Паризький мирний договір передав Греції Додеканеські острови, зокрема Родос і Кастелорізо, також із вимогою зберігати їх демілітаризованими.
Анкара трактує ці положення як міжнародно-правові зобов’язання Греції та регулярно вимагає припинити військову присутність на островах. Афіни займають протилежну позицію і посилаються на право на самооборону, зважаючи на військову присутність Туреччини на узбережжі Егейського моря.
Окрема суперечка стосується ширини територіальних вод. Греція з 1936 року встановила її на рівні 6 морських миль, водночас наполягаючи на праві розширити межу до 12 миль відповідно до Конвенції ООН з морського права.
У 2021 році Афіни розширили територіальні води до 12 миль в Іонічному морі, але в Егейському цього не зробили. Причина, зокрема, полягає в позиції Анкари. 8 червня 1995 року турецький парламент уповноважив уряд застосувати військову силу проти Греції, якщо та розширить свої територіальні води понад 6 миль в Егейському морі. Ця погроза, відома як casus belli, змушує Афіни зберігати чинну межу територіальних вод в Егейському морі.
Також залишається невирішеною морська суперечка між Грецією та Туреччиною, що стосується розмежування континентального шельфу та виключних економічних зон (ВЕЗ). Шельф охоплює права на ресурси морського дна й надр, а ВЕЗ також надає права на використання природних ресурсів у морських водах.
Афіни наполягають на врахуванні морських прав грецьких островів, тоді як Анкара вимагає розмежування на основі справедливого балансу інтересів обох країн.
Одним із найгостріших проявів цих розбіжностей став меморандум про розмежування морських зон, який 27 листопада 2019 року підписали Туреччина та лівійський Уряд національної згоди. Визначена ним межа проходить на південь від Криту та не враховує морські права грецьких островів, зокрема Криту, Родосу й Кастелорізо. Афіни оскаржили документ, а в грудні 2019 року ЄС заявив, що меморандум порушує суверенні права третіх держав, не відповідає міжнародному морському праву й не створює для них правових наслідків.
Такі дії вписуються в турецьку концепцію Mavi Vatan («Блакитна батьківщина»), яку у 2006 році сформулював адмірал Джем Гюрденіз, а згодом розвинув адмірал Джихат Яйджи. Концепція визначає підхід Анкари до морських кордонів і посилення позицій в Егейському та Східному Середземному морях.
У цій системі грецькі острови мають стратегічне значення через близькість до турецького узбережжя та вплив на контроль морських просторів. Особливо важливий Кастелорізо, розташований приблизно за 2 км від Туреччини. Тому Анкара розглядає військову присутність Греції на островах як фактор, що безпосередньо впливає на баланс сил у регіоні.
Це пояснює, чому суперечка навколо демілітаризації регулярно виходить за межі дипломатичних заяв, а кожен новий крок однієї сторони змушує іншу сторону відповідати.
Зміна балансу сил в Егейському морі
Інциденти з турецькими безпілотниками відбуваються на тлі одночасного посилення грецької військової інфраструктури і розбудови оборонних партнерств.
Одним із чинників зміни військово-стратегічного балансу в регіоні є посилення ролі Александруполіса. Порт на північному сході Греції є пріоритетнішим для американських військових і використовується як основний транзитний хаб США та НАТО для перекидання техніки до Балкан і Східної Європи. Зокрема, під час навчань Steadfast Dart 2025 через порт пройшла техніка, яка далі прямувала до Румунії.
Головна перевага порту — це можливість після морського розвантаження перекидати військову техніку суходолом через Болгарію до Румунії та інших країн Східної Європи, не проходячи через турецькі протоки. Це серйозний геополітичний виклик Анкарі, адже розширення можливостей бази в Александруполісі, по-перше, посилює військову вагу Греції в Егейському морі, а, по-друге, позбавляє Туреччину статусу єдиного незамінного транзитного коридору для НАТО.
Водночас Афіни вибудовують оборонні альянси за межами НАТО, і тут ключовим партнером наразі є Індія. У лютому 2026 року країни уклали масштабний план військової та промислової кооперації на наступні п’ять років, який охоплює спільні проєкти в обороні, суднобудуванні та інфраструктурі.
Цю взаємодію все частіше розглядають як Mediterranean Arc («Середземноморську дугу») за участю Індії, Греції, Кіпру та Ізраїлю. Формального військового блоку наразі немає, але посилення цієї осі зміцнює позиції Греції та створює додатковий інструмент стримування морських амбіцій Туреччини. Індія шляхом співпраці отримує доступ до європейських портів і ринків та розширює морську й оборонну співпрацю. Греція ж підсилюється новим стратегічним партнерством протомілітарного зразка та зміцнює свою роль як сполучної транспортної ланки між Індією та Європою.
У свою чергу Туреччина створила 15 серпня два національні морські парки, один площею понад 21 тис. км² у Північно-Східному Егейському морі, зокрема між Лемносом і Самотракі, другий близько 1,7 тис. км² біля Кастелорізо. Під приводом захисту парків, Туреччина може вимагати дозволу на прохід до Лемноса та Кастелорізо. Це дає можливість Анкарі встановлювати додаткові правила для діяльності в цих акваторіях.
У дипломатичному демарші до Анкари Греція назвала турецьку декларацію про «національні» морські парки недійсною, оскільки вона охоплює території за межами турецької юрисдикції, зокрема грецький континентальний шельф. Показово, що вже через 13 днів саме в районі між Лемносом і Самотракі грецькі ВПС перехопили турецький БПЛА.
Окреме занепокоєння Туреччини викликала перспектива посилення грецьких безпілотних спроможностей на островах. Зокрема, Родос має важливе положення в південно-східній частині Егейського моря та дає змогу контролювати значну частину акваторії між Грецією, Туреччиною та східним Середземномор’ям.
На посилення грецької оборони вказує те, що вже 31 серпня, після кількох років переговорів, Греція та Ізраїль підписали угоду Achilles Shield на €3,035 млрд. Окремо Афіни уклали угоду на €26 млн щодо Drone Dome для захисту стратегічних об’єктів. До проєкту також залучать 19 грецьких компаній і створять виробничу базу в Греції.
БПЛА та нова логіка військового тиску в турецько-грецькому вимірі
Розвиток БПЛА став важливою частиною турецької оборонно-промислової стратегії. Туреччина – одна з перших країн, яка зрозуміла, що цей напрям дає змогу масштабувати військову присутність без постійного залучення винищувачів.
Як наслідок, Туреччина стала одним із лідерів світового експорту БПЛА, а Baykar, виробник Bayraktar TB2, Akıncı та Kızılelma, у 2025 році отримав $2,2 млрд експортної виручки. У 2026 році дрон Kızılelma випробували із застосуванням ракет «повітря-земля» та внутрішнього озброєння, що свідчить про активне вдосконалення оборонно-промислової стратегії та про перехід Туреччини до складніших багатоцільових БПЛА.
Ця стратегія вже дає змогу Анкарі підтримувати постійну присутність, вести розвідку та перевіряти реакцію суперників без ризику для пілотів. Водночас сторона, яка реагує на такі польоти, в цьому випадку – Греція, змушена залучати незрівнянно дорожчу інфраструктуру винищувачів, додаткових радарів та ППО. Така асиметрія зробила БПЛА ефективним інструментом тиску в «сірій зоні». Війна Росії проти України показала ефективність цієї моделі.
Цей досвід безпосередньо цікавить Грецію. Афіни вже розвивають власні системи C-UAS (системи протидії безпілотникам) і РЕБ. Зокрема, система Centauros пройшла випробування в Егейському морі, а згодом була застосована на грецькому фрегаті в Червоному морі, де збила два БПЛА хуситів. Міністр оборони Нікос Дендіас заявив, що система буде встановлена на всіх грецьких фрегатах.
Паралельно Афіни перебудовують оборону під нові типи загроз. На тлі витрат близько 3% ВВП на оборону Греція у 2025 році радикально збільшила оборонний бюджет з €3,6 млрд до €6,1 млрд, спрямовуючи більше коштів на БПЛА, автономні морські системи та C-UAS. Цей курс закріплює Agenda 2030 — програма комплексної модернізації грецьких збройних сил, а Achilles Shield є її ключовим елементом: планується, що система об’єднає David’s Sling, SPYDER, BARAK MX, радари MMR, РЕБ і засоби протидії БПЛА в єдину мережу управління.
Українсько-грецьке співробітництво також поступово переходить у практичну площину. У жовтні 2024 року Греція та Україна підписали двосторонню угоду про безпекове співробітництво, а в листопаді 2025 року домовилися поглибити взаємодію у сфері морської безпеки, зокрема щодо морських БПЛА, навчань та обміну інформацією про загрози.
Досвід протидії БПЛА вже впливає на розвиток C-UAS і в самому альянсі НАТО. У 2026 році союзники заклали понад $40 млрд на такі спроможності на наступні п’ять років, а також розширюють відповідні навчання та спільні закупівлі.
Егейське море на порозі нового витка напруженості
У найближчій перспективі Греція й Туреччина, ймовірно, продовжать нарощувати військові спроможності та присутність в Егейському морі. Анкара й надалі перевірятиме реакцію Афін, що лише посилюватиме напруженість між країнами.
Паралельно загострюватиметься юридична суперечка. Туреччина пов’язуватиме демілітаризацію островів із концепцією Mavi Vatan та власною безпекою, тоді як Греція оскаржуватиме турецькі претензії на морські зони.
Александруполіс залишатиметься важливим фактором у цьому змаганні. Розвиток порту та сухопутних маршрутів через Балкани поступово зменшує залежність НАТО від турецьких проток, а отже посилює стратегічну вагу Греції. Для Анкари це стимул і надалі зміцнювати позиції у Східній Фракії та Егейському морі й не допустити втрати ексклюзивної ролі в регіональній військовій мобільності.
Mediterranean Arc Туреччина може сприйняти як факт стратегічного напівоточення. Якщо співпраця Греції, Індії та Ізраїлю перейде до спільних військових проєктів, Анкара, ймовірно, відповість посиленням військової присутності в Егейському морі, щоб не допустити зміни балансу сил.
Український досвід може стати окремим полем конкуренції Греції та Туреччини. Обидві сторони зацікавлені у випробуваних технологіях БПЛА, РЕБ і морських системах, а тому зі зростанням суперництва в Егейському морі зростатиме й боротьба за практичну співпрацю з Києвом.
Для НАТО основний ризик — це поступове послаблення здатності стримувати конфлікти між власними членами. Крім того, оскільки Греція та Туреччина є членами НАТО, загострення між ними може ускладнити узгодження спільної позиції Альянсу у разі кризи на східних кордонах.
Паралельно зростатиме ризик прямої ескалації між Грецією та Туреччиною. Частіші перехоплення, польоти БПЛА та військово-морські операції підвищують ймовірність помилки або зіткнення, які можуть спровокувати взаємні військові відповіді. Втім, ризик військового зіткнення знижують механізми зв’язку між Грецією та Туреччиною. У жовтні 2020 року НАТО запровадило механізм військової комунікації, зокрема пряму лінію зв’язку для запобігання інцидентам у повітрі та на морі. Афінська декларація від 7 грудня 2023 року передбачає домовленість підтримувати діалог і уникати дій, які посилюють напруженість. А у лютому 2026 року лідери обох країн підтвердили готовність продовжувати співпрацю.
Однак ці домовленості не вирішують суперечок щодо морських кордонів, повітряного простору та військового статусу островів. Якщо політична напруженість зростатиме, наявних механізмів може виявитися недостатньо, щоб запобігти військовому зіткненню.
Висновок
Суперництво Греції та Туреччини в Егейському морі визначається передусім неврегульованими морськими суперечками та боротьбою за регіональний баланс сил. Розбіжності щодо територіальних вод, континентального шельфу, виключних економічних зон і статусу островів впливають не лише на двосторонні відносини, а й на розвиток енергетичних проєктів, військової інфраструктури та зовнішніх партнерств.
Посилення ролі Александруполіса, співпраця Греції з Індією та Ізраїлем і розширення турецької присутності в спірних морських районах свідчать, що обидві країни прагнуть зміцнити свої позиції та не допустити стратегічної переваги суперника.
У найближчій перспективі найімовірнішим залишається кероване суперництво, за якого дипломатичні контакти стримуватимуть відкриту конфронтацію, але не усуватимуть її причин. Механізми деескалації НАТО та політичний діалог допомагають запобігати переростанню окремих інцидентів у масштабну кризу, проте їхня ефективність залежить від готовності Афін і Анкари дотримуватися домовленостей.
Без прогресу в розмежуванні морських зон і врегулюванні правових розбіжностей військове посилення обох сторін та конкуренція за морські ресурси й інфраструктуру й надалі створюватимуть ризик нових загострень.