Російська армія активно розвиває та впроваджує у війні проти України важкі та середні мультикоптери, які призначені для доставки вантажів, мінування та скидання боєприпасів. Деякі з цих систем вже використовуються на фронті, тоді як інші перебувають на етапі випробувань або передсерійного виробництва.
Росіяни, подібно до українських військових, не обмежуються одним типом дронів. Вони паралельно розробляють машини з різною вантажопідйомністю, дальністю польоту та каналами керування, які варіюються від логістичних платформ до спеціалізованих бомбардувальників. Показовою тенденцією стало переобладнання цивільних аграрних безпілотників для військових потреб, хоча частина апаратів створюється виключно для бойового застосування.
S-80 — від агродрона до військового транспорту
Одним із найяскравіших прикладів є важкий квадрокоптер S-80. З 2025 року його почали використовувати російські повітряно-десантні війська, зокрема 108-й десантно-штурмовий полк угруповання «Днепр». Цей апарат застосовується для доставки вантажів масою до 34 кг на передову. У разі потреби він може виконувати й ударні завдання: заявлена дальність роботи становить до 10 км, а бойове навантаження може включати до шести 82-мм мін.
S-80 має цивільне походження. Його основою став аграрний безпілотник «Гектор S-80» від компанії «Транспорт будущего», який розроблявся для обприскування полів, моніторингу посівів та перевезення вантажів. Цивільна версія мала вантажопідйомність до 40 кг і час польоту до 20 хвилин. У 2025 році її було представлено як перший у Росії сертифікований аграрний безпілотник такого типу. У військовому варіанті платформу адаптували для перевезення боєприпасів і скидання мін. S-80 також фіксували у використанні російського центру безпілотних систем «Рубикон».
«Кузя» — нічний бомбардувальник
Ще одним представником цього класу є гексакоптер «Кузя». Перше відоме його застосування датується квітнем 2025 року. Цьому дрону приписують вантажопідйомність до 25 кг. На оприлюднених матеріалах апарат переважно переносить боєприпаси масою близько 10 кг. Дрон пристосований до роботи вночі та фіксувався, зокрема, на Харківському напрямку. Даних для оцінки масштабів його застосування на інших ділянках фронту наразі недостатньо. На відміну від інших платформ, «Кузя» орієнтований передусім на доставку та скидання важких боєприпасів.
«Слон» і «Мангас» — важкі транспортні платформи
Інший напрямок розвитку — збільшення вантажопідйомності мультикоптерів для забезпечення передових позицій. Одним із таких апаратів є гексакоптер «Слон». Під час випробувань він, за заявами розробників, перевіз 50 кг вантажу на відстань 14 км і повернувся на точку старту. Максимальну вантажопідйомність заявляють на рівні 90 кг, а робочим навантаженням називають близько 50 кг, з якими апарат нібито може працювати на дальності 15–17 км із поверненням.
Ще одна подібна платформа — гексакоптер «Мангас». Раніше про нього повідомлялося як про переважно транспортний дрон. За оприлюдненою інформацією, передсерійну партію було передано штурмовим підрозділам угруповання «Восток». Такі апарати можуть виконувати логістичні завдання на ділянках, де рух автомобільної техніки або особового складу створює значний ризик. При цьому сама вантажопідйомність дає можливість за потреби адаптувати їх і під перенесення важких боєприпасів.
«Заноза» — бомбардувальник на оптоволокні
Окремим напрямком розвитку стало використання оптоволоконного керування. Дрон «Заноза» може переносити близько 10 кг на відстань до 15 км і використовує оптоволоконний канал зв’язку. Такий принцип керування дозволяє зберігати зв’язок з апаратом в умовах роботи засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ). За наявними даними, систему використовують російські підрозділи орієнтовно з 2024 року. Серед вантажів, які вона може переносити, демонстрували різні типи мін. У новіших версіях додали режим FAILSAFE: у разі обриву оптоволокна дрон має набрати задану висоту та спробувати відновити радіозв’язок. За своєю вантажопідйомністю «Заноза» займає проміжне місце між звичайними FPV-дронами та великими важкими мультикоптерами.
«Скарабей» із автоматичною реакцією на РЕБ
Інший підхід до роботи в умовах радіоелектронної протидії реалізують на важкому октокоптері «Скарабей СД-138». Апарат створено для перевезення вантажів та скидання важких боєприпасів. Розробники заявляють, що при втраті зв’язку через роботу РЕБ дрон автоматично стабілізується та починає набирати висоту, намагаючись вийти із зони придушення. Залежно від умов висота такого маневру може становити від 200–300 до приблизно 900 метрів. Із навантаженням близько 13 кг заявлена дальність польоту становить до 15 км із поверненням. Крейсерську швидкість зазначають на рівні 140–160 км/год, максимальну — до 200 км/год. Як можливе навантаження демонстрували протитанкові міни ТМ-62, мінометні міни та інші важкі заряди. Водночас значна частина характеристик походить із заяв розробників та результатів випробувань, тому можливості системи в умовах бойового застосування ще потребують підтвердження.
«Горгона» — приклад ударного застосування
Ще одним російським важким гексакоптером є «Горгона». На одному з оприлюднених відео апарат застосували для удару по українській позиції. Заявлена відстань до цілі становила 7,8 км. Гексакоптер також оснащений камерою нічного огляду, що дозволяє використовувати його вночі. На відміну від транспортних платформ, «Горгона» демонструється саме як засіб доставки та скидання боєприпасів.
Від одного скиду до «Каруселі»
Російські розробники експериментують не лише з самими платформами, а й з обладнанням для скидання боєприпасів. Серед продемонстрованих рішень — важкі FPV-дрони з підвісами для боєприпасів більшої маси. Також показували подвійний барабанний механізм «Карусель», який розрахований на послідовне скидання восьми боєприпасів. Такий механізм дозволяє одному апарату здійснювати кілька скидів протягом одного вильоту замість повернення після застосування одного боєприпасу.
Кілька напрямків розвитку
Російські важкі мультикоптери суттєво відрізняються як за характеристиками, так і за рівнем готовності та поширення у військах. Частина машин походить від цивільних агродронів, інші створюються виключно як військові. Одні платформи орієнтовані переважно на логістику, інші — на скидання важких боєприпасів або дистанційне мінування. Паралельно росіяни експериментують з оптоволоконним керуванням, автоматичними алгоритмами роботи в умовах РЕБ та багатозарядними механізмами скидання.
При цьому поділ на суто «транспортний» або «ударний» апарат часто є умовним. Вантажна платформа за наявності відповідного підвісу може використовуватися для доставки боєприпасів, а бомбардувальник — для перевезення майна. Таким чином, важкі мультикоптери поступово формують окрему нішу російських безпілотних систем, де одна й та сама базова концепція може закривати одразу кілька завдань — від постачання передових позицій до мінування та ударів по цілях.