На бетонних уламках лондонського маєтку Ейлсбері Гаррієт Мена Хілл зберігає пам’ять про громаду
Збудований у 1960-х та 70-х роках, маєток Ейлсбері — це величезний комплекс соціального житла на південному сході Лондона, де свого часу проживало 11 000 мешканців. Як і інші подібні соціальні проєкти, Ейлсбері стикався з проблемами насильства та вандалізму протягом свого існування. У 2005 році місцева влада вирішила демонтувати маєток та перебудувати його поетапно, а не реконструювати наявні будівлі.
Гаррієт Мена Хілл, яка прожила і працювала на південному сході Лондона майже чотири десятиліття, була знайома з цим районом. Але по-справжньому вона занурилася в цей проєкт лише у 2018 році, коли її запросили провести літню програму для молодих мешканців. Вона створювала великі портрети з вовни, змішуючи пофарбоване волокно, щоб відтворити вікна, вигнуті електричні дроти і навіть графіті, розпилені на зовнішніх стінах.
Текстильні роботи, що увійшли до серії «М’який бетон», переносять переважно сіре середовище каменю та сталі у світ м’якого волокна. Хілл каже, що цей проєкт став «переосмисленням сприйняття маєтку. Історично ЗМІ часто зображували його як насичене та лякаюче місце, позбавлене надії».
Натомість, «М’який бетон» «представляє маєток як місце для життя та спільноти. Здалеку портрети виглядають як фотографії чи реалістичні картини, але при ближчому розгляді стає очевидним, що матеріал — це вовна, вручну змішана для тонких переходів кольору, яка використовується для зображення дрібних, жвавих деталей повсякденного життя», — додає художниця.
Хілл глибоко цікавить, як спільноти та об’єкти, з якими вони взаємодіють, стають носіями спільних спогадів. Тому, коли у 2020 році маєток почали зносити, вона почала збирати фрагменти бетону з будівельного майданчика. «Це була пряма реакція на ситуацію мешканців, яких змушували залишатися вдома, поки тривав демонтаж сусідніх будинків — домівок їхніх колишніх сусідів, — навіть під час локдауну, попри загальні обмеження», — розповідає вона Colossal.
Ще до руйнування кілька мешканців виступали за реконструкцію, а не знесення, сподіваючись зберегти громаду та домівки, які вони збудували. В інтерв’ю BBC у 2023 році давня мешканка Айсен Денніс з гіркотою згадувала, що її змусили покинути маєток після 30 років проживання. Міська адміністрація надала їй нове житло в центрі Лондона, але це було вже не те. «Рада надала мені все, що я просила. Квартира на високому поверсі. Багато світла. З вікна видно парк, — казала Денніс. — Але це не мій дім».
Інтимні за масштабом, картини Хілл зазирають у коридори та куточки вікон, які так само вирвані зі своїх більших контекстів. Рвані краї бетону обрамляють переважно домашні простори. Ці роботи, що є частиною тривалої серії «Фрагменти Ейлсбері», фіксують занедбану інфраструктуру будівель, що залишилися стояти під час поетапної реконструкції.
Хоча реконструкція розпочалася у 2013 році, вона завершена менш ніж наполовину. На сьогодні Хілл створила понад 150 картин. У міру продовження демонтажу вона поповнює свою постійно мінливу колекцію бетонних уламків. «Я живу з неофарбованими шматками місяцями, іноді роками, пізнаючи їхню форму, перш ніж почати працювати над ними», — каже художниця, зазначаючи, що доки стоять будинки, вона продовжуватиме малювати ці невеликі данини пам’яті спільноті, яка колись жила в їхніх стінах.
Хілл планує виставки в Лондоні та по всій Великій Британії протягом 2027 року. Слідкуйте за її творчістю в Instagram.
