Поділитися
Хірургиня Анна Барінова розробила авторську методику корекції ділянки навколо очей, що гарантує природний і стійкий результат. Про найпоширеніші помилки, які призводять до неприродного вигляду, вона розповіла українському Vogue.
Реклама.
“Щодня я стикаюся з наслідками невдалих блефаропластик і знаю, яку високу ціну за це сплачує пацієнт”, – заявляє окулопластична хірургиня Анна Барінова, яка приймає клієнтів у Києві та Дубаї.
Окулопластика — це одна з найбільш делікатних галузей пластичної хірургії: вона працює з ділянкою навколо очей, яка миттєво видає вік, втому та стрес. Це не тільки корекція повік чи брів, а й витончена робота з асиметрією, віковими змінами та наслідками попередніх невдалих оперативних втручань. По суті, окулопластичний хірург працює з поглядом, де навіть пів міліметра можуть повністю змінити зовнішність людини.
Кілька років тому Анна сама пережила невдалу пластику повік: відомий хірург під час операції видалив надмірну кількість тканин. “У результаті мої верхні повіки почали провисати, обличчя стало виглядати виснаженим, а погляд — порожнім”. Перфекціоністка Барінова досі жартівливо скаржиться, що анестезія завадила їй особисто контролювати дії колеги: “Для мене не існує поняття “не вдалося”. Якщо виникають складні ситуації, я знаю, як їх вирішити”, – впевнено стверджує вона.
Сорочка, SIX
Анна Барінова має 47 років, із них 25 вона присвятила професії. Понад десять років вона працювала у найбільшій багатопрофільній дитячій лікарні України – київському “Охматдиті”. Її графік розписаний на місяці вперед: операційну практику вона поєднує з безперервним навчанням. Серед її наставників – зіркові хірурги з Беверлі-Гіллз Камі Парса та Бен Телей.
За роки практики Барінова винайшла власний підхід, який називає “інтелектуальною хірургією”. Лікарка розглядає періорбітальну ділянку кожного пацієнта у 3D-проєкції. “Важливі об’єми, гра світла й тіні, підтримка тканин та зв’язок із середньою зоною обличчя, – пояснює вона. – Якщо просто видалити жир або шкіру, обличчя може стати пласким, втомленим і навіть виглядати старшим”.
Запобігти цьому допомагає процедура ліпоскульптурування, яку застосовує хірургиня: за допомогою введення власного очищеного жиру пацієнта додається об’єм там, де його бракує, – у западини біля внутрішніх кутів очей, ближче до перенісся; під очима, у носослізній борозні; у скронях, а також у глибокі тканини орбітальної зони. Це дозволяє делікатно пом’якшити риси та зробити погляд свіжішим і більш відпочилим. “Замість повного вилучення жирової тканини я часто вдаюся до техніки її перерозподілу. Це допомагає вирівняти перехід між нижньою повікою та щокою, уникнути провалів та досягти більш природного результату. Тактика завжди залежить від індивідуальної анатомії та вікових змін”, – зауважує лікарка. На відміну від філерів, які притягують воду і провокують набряки, жир природно інтегрується в тканини обличчя і не обтяжує його.
“Головне завдання сучасної блефаропластики – звести сліди втручання до мінімуму”, – підкреслює Барінова. У деяких випадках перед операцією хірургиня проводить “примірку” майбутнього результату: за допомогою фізіологічного розчину моделює об’єм у западинах і зонах, які планує коригувати. Наступного ранку від процедури не залишається жодного сліду, але пацієнт вже розуміє, якого ефекту очікувати.
Поширену проблему опущених очей лікарка вирішує комплексно – у масштабах усієї періорбітальної ділянки. Один із ключових інструментів тут – темпоральний, або скроневий, ліфтинг: тканини м’яко підтягуються в напрямку скронь, завдяки чому середня зона обличчя стає чіткішою, а погляд – більш відкритим.
Підхід до пластики повік у чоловіків має свої нюанси. На відміну від жіночих, зазвичай вигнутих і високих, чоловічі брови – прямі, низько посаджені й масивні. Коли під час хірургічного втручання ці пропорції порушуються, змінюється вираз обличчя. Зіркових прикладів цьому – більш ніж достатньо: нерідко у чоловіків очі після блефаропластики стають надто відкритими – і менш мужніми. Ситуацію посилює агресивне видалення жиру з верхньої повіки: коли природний об’єм зникає, а брова піднімається, зона навколо очей виглядає “оголеною”.
На завершальному етапі операції в Barinova Oculoplastics часто застосовуються додаткові методи для покращення тургору та якості шкіри. Це може бути радіочастотна мікроголкова терапія Morpheus8, лазерне шліфування, яке вирівнює текстуру та додає сяйва, а також наноліпофілінг, техніку якого Анна привезла з Беверлі-Гіллс. Стійкий ефект блефаропластики забезпечать стимуляція колагену, полінуклеотиди та якісний домашній догляд.
“Для мене важливо, щоб після хірургічного втручання очі не виглядали прооперованими, а погляд зберігав природність і живу виразність. Це дуже тонка межа. Але саме вона визначає якість роботи”.
Основні запитання про сучасну блефаропластику
Чому просто видалити “мішки” під очима або прибрати навислу шкіру верхніх повік часто недостатньо?
Сьогодні підхід “видалити зайве” не має жодного стосунку до сучасної блефаропластики. Це підхід минулого.
Суть у тому, що зона нижньої повіки – це не лише шкіра чи жирові пакети. Це складна тривимірна структура, де важливі об’єми, гра світла й тіні, підтримка тканин і зв’язок із середньою зоною обличчя. Коли ми просто вилучаємо жир або шкіру, ми часто не омолоджуємо, а навпаки – робимо обличчя пласким, втомленим або навіть старшим.
Сучасний підхід передбачає збереження та відновлення тканин, а не їх агресивне вилучення. Ми працюємо як скульптори: десь перерозподіляємо жир, десь додаємо об’єм, десь делікатно прибираємо надлишок. Ми розглядаємо не “мішок під оком”, а всю орбітальну ділянку та її баланс з обличчям.
Кажуть, що очі “тримаються на бровах”. Чи це правда?
Це не зовсім коректно з анатомічної точки зору. Брова розташована над верхнім краєм орбіти, кісткової порожнини, де міститься око. Але в естетичному сприйнятті тут є велика частка правди. Брова задає форму, настрій і навіть характер погляду.
Зараз ми розглядаємо комбінацію “брова і повіка” як єдину естетичну одиницю. Якщо працювати тільки з повікою і ігнорувати брову, можна отримати технічно “чисту” операцію, але візуально – неідеальний результат.
Чи змінився запит пацієнтів за останні 10 років?
За останні 10 років запит пацієнтів змінився кардинально. По-перше, пацієнти після операції бажають мати не прооперований, а відпочилий і природний вигляд.
По-друге, пацієнти стали більш інформованими. Близько 95% людей перед консультацією вже вивчають інформацію, переглядають результати, порівнюють підходи, стали уважнішими до деталей.
По-третє, через інформацію із соцмереж змінився сам ідеал результату. Пацієнти іноді дуже вимогливі – і не завжди технічно можливо здійснити те, чого вони хочуть побачити у фіналі.
Ще один важливий момент – омолодження “помолодшало”. Сьогодні звертаються не тільки пацієнти 45+, а й молодші, які просто прагнуть мати свіжіший погляд.
Як ви працюєте з “негативним вектором” обличчя?
Слід розрізняти негативний вектор обличчя та негативний вектор нижньої повіки. Негативний вектор обличчя відображає недостатню проєкцію його середньої зони й дефіцит кісткової підтримки. Тому в таких випадках я проводжу ліпофілінг, чек-ліфтинг. За кордоном широко застосовуються імплантати нижнього краю орбіти для корекції недостатнього об’єму.
Негативний вектор нижньої повіки – коли зовнішній куточок ока нижчий за внутрішній – справді формує втомлений, інколи навіть сумний вираз обличчя. І тут важливо розуміти: це не проблема тільки нижньої повіки, це питання всієї періорбітальної ділянки. Я працюю з цим комплексно.
Один із ключових інструментів – темпоральний ліфтинг, який дозволяє підняти середню зону обличчя і делікатно змінити вектор натягу тканин. Завдяки цьому ми можемо вирівняти або навіть трохи підвищити латеральний кут ока.
За потреби додаю кантопластику – щоб стабілізувати і зафіксувати нове положення зовнішнього куточка ока.
Але дуже важливий момент, який часто недооцінюють: за негативного вектора нерідко спостерігається також латеральний птоз (бокове опущення – прим. ред.) верхньої повіки. І якщо його не врахувати, результат буде неповним. Коли ми працюємо з цією зоною і відкриваємо латеральну частину верхньої повіки, око візуально “розкривається”.
У результаті, завдяки поєднанню цих технік, ми можемо змінити не тільки анатомію, а й саме сприйняття погляду – з втомленого і “спадистого” на більш відкритий, свіжий і навіть трохи грайливий.
Скелетизація орбіти – напевно, головний страх пацієнтів. Як уникнути ефекту “порожніх очей”, який раніше вважався нормою після операції?
Видалення жирової тканини під час блефаропластики має бути дуже дозованим. Навколо очей її багато, і особливо після 50 років вона легко видаляється, що створює спокусу забрати більше, ніж необхідно.
Але тут важливо знати, коли зупинитися, щоб не створити ефекту скелетизованих, порожніх повік. Чим більше жиру видалено, тим більше тканин “втягується” у цю порожнечу, і замість свіжого погляду ми отримуємо втрачений об’єм і втомлений вираз обличчя.
І стандартів тут, на жаль, немає. Результат залежить від техніки, майстерності хірурга, його досвіду та смаку, хірургічної інтуїції.
Скелетизацію можна виправити, але це дуже тонка і делікатна робота. Вона вимагає глибоких знань не тільки анатомії повік, а й усієї орбіти. Тільки професіонал з великим досвідом здатний делікатно відновити природний об’єм і повернути погляду свіжість та життєвість.
У США пластичні хірурги почали використовувати жир, отриманий із тіл померлих людей, для ін’єкцій у губи, груди та сідниці, – пише видання The Guardian. Його стерилізують, поміщають у шприци та продають під назвою “Alloclae”. Виробники стверджують, що жир очищують до рівня, за якого імунна система людини не реагує на нього як на чужорідний і не відторгає.
Медицина давно працює з донорськими тканинами – просто раніше це не викликало такого емоційного резонансу.
Трансплантація рогівки, донорська склера в офтальмології, алогенні трансплантати шкіри чи хряща – усе це десятиліттями є частиною щоденної практики, зокрема й у дітей. І ніколи не сприймалося як щось екзотичне або небезпечне.
Сьогоднішні препарати, такі як Renuva чи AloClia, – це не революція у походженні матеріалу, а еволюція технологій. Вони є децелюляризованими жировими матриксами, тобто не живим жиром, а структурним каркасом (scaffold), який після введення поступово заселяється клітинами пацієнта і може трансформуватися у власну жирову тканину. Тоді як філери з гіалуронової кислоти просто механічно заповнюють дефект та відновлюють об’єм.
Ця “субстанція” – абсолютний прорив та знахідка для пацієнтів із недостатньою кількістю жирової тканини, як у мене, наприклад, – усе заміщене м’язами, або ж для вікових пацієнтів, у яких жирова тканина вже має фіброзні зміни й мінімальні регенераторні властивості. Якщо власної жирової тканини у пацієнта достатньо, краще використати саме її.
І якщо говорити чесно, питання “це трупний матеріал чи ні” – це радше про емоцію, ніж про медицину. Для лікаря значення мають інші речі: рівень очищення, біосумісність, клінічні результати і безпека. Такі продукти проходять суворий контроль і отримують схвалення FDA тільки після підтвердження їхньої якості та ефективності.
При цьому важливо враховувати і локальний контекст. В Україні трансплантація як напрям медицини офіційно дозволена і регулюється законодавством, однак система донорства тканин і доступ до біоматеріалів все ще перебувають у стадії розвитку. Саме тому в щоденній практиці ми значно рідше використовуємо алогенні тканини, ніж це було історично або ніж це практикується в деяких інших країнах. Тому в мене немає власного досвіду роботи з цими препаратами. Я планую працювати з ними за кордоном і тоді вже зможу розповісти про них із власного досвіду.
Фото: Stepan Lisowski
Стиль: Anastasiia Yatsenko
Макіяж та зачіска: Diana Koval
Художнє освітлення: Oleksiy Kuzmenko
Асистент стилю: Yura Moskalenko
Продюсування: Marina Sandugei-Shyshkina, Mariia Nikolaienko, Daryna Skakun