Поділитися
У ніч на 15 червня, під час чергової російської атаки на Україну, значних руйнувань зазнала Національна кіностудія імені Олександра Довженка – одна з найстаріших кіностудій країни. Унаслідок удару Україна втратила значну частину власної костюмної спадщини.
Дзиґа Вертов, Олександр Довженко, Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Іван Кавалерідзе – це лише кілька імен режисерів, відомих далеко за межами України, пов’язаних з історією кіностудії імені Довженка. За майже 100 років існування на кіностудії, збудованій колись на околиці Києва, зняли понад 1000 фільмів – серед них ті, які хоча б раз у житті бачив кожен із нас: “Земля”, “Пропала грамота”, “За двома зайцями”, “Вавилон XX”, “Білий птах з чорною ознакою”.
У XX столітті це була одна з головних кіностудій Європи, яку творили “талановиті, відчайдушно закохані у свою справу ентузіасти”. “Це вони по всьому світу збирали найкращу техніку і вигадували унікальне обладнання, створювали історичні костюми, збирали та виготовляли реквізит, декорації, павільйони з басейнами для спецефектів, відновлювали зброю та давали друге життя транспортним засобам”, – розповідають у кіностудії. Саме тому знищення колекції костюмів кіностудії – це насамперед знищення частини нашої культурної пам’яті.
Під час обстрілу були зруйновані кілька адміністративних і виробничих будівель, прибудови до павільйонів, де відбуваються зйомки, а також костюмерний цех, де зберігалась найбільша та найстаріша костюмна колекція України. Тут було близько ста тисяч костюмів і три мільйони одиниць різноманітного одягу, і збитки від їхнього знищення ще належить оцінити. Колекцією користувалися знімальні групи фільмів і серіалів, театри та творчі колективи.
“У цеху зберігалися костюми з таких історичних кінострічок, як “Тіні забутих предків”, “Пропала грамота” та “Богдан Хмельницький”. Тепер це приміщення за моєю спиною знищене вщент – не залишилося практично нічого”, – говорить генеральний директор кіностудії Довженка Андрій Дончик про наслідки атаки.
Унікальність колекції костюмів Національної кіностудії Довженка полягає в кількох речах. По-перше, вона формувалася не просто десятиліттями, а фактично впродовж століття, зафіксувавши розвиток не лише національного кінематографа, а й становлення школи українського кінокостюма. По-друге, ці костюми створювали найвідоміші художники з костюмів свого часу, працюючи не лише із сучасними для них тканинами, а й з національним костюмом – досліджуючи його, відтворюючи й переосмислюючи.
Наприклад, разом із Сергієм Параджановим над фільмом “Тіні забутих предків” працювала художниця Лідія Байкова. Разом із режисером вона вивчала побут і традиції гуцулів, жила в експедиції в Криворівні, ходила на весілля та похорони, аби максимально точно відтворити народний костюм Гуцульщини. У фільмі Параджанова актори носять унікальні вишиті сорочки, кептарі, хустки та багато національних прикрас – зґарди, коралі, дукачі. Відновити ці музейні речі, знищені російським ударом у ніч на 15 червня, тепер неможливо.
Ще одна картина, костюми якої були знищені внаслідок обстрілу, – “Пропала грамота” Бориса Івченка, знята 1972 року, де роль козака Василя зіграв легендарний Іван Миколайчук. Символічно, що фільм уже зазнавав утисків з боку російського режиму. Картина Івченка вийшла в прокат лише через 10 років після прем’єри – у 1983-му, адже тодішня радянська влада звинуватила її авторів у “замилуванні козацькою старовиною”. Сценарій написав Іван Драч, увівши до нього мотиви творів Григорія Квітки-Основ’яненка, Марка Кропивницького, народних повір’їв, пісень і козацьких переказів.
Реклама.
Справжня любов до козацької культури відчутна і в костюмах: Миколайчук та інші актори носять шаровари, лляні сорочки, кептарики, а жінки – самобутні аксесуари: намітки та коралі. Завдяки сценарію Драча й роботі художників команді вдалося іронічно переосмислити українську історію в жанрі розважального пригодницького кіно, яке люблять різні покоління українців.
Усі ці предмети – від аксесуарів і білизни до взуття – десятиліттями створювалися в цехах кіностудії Довженка. Важливо розуміти, що костюми не лише створювали талановиті майстри: у випадку “Тіней забутих предків” частину речей знаходили в експедиціях, що передували зйомкам. Наприклад, Параджанов і Байкова віднайшли багато автентичного одягу в Криворівні та Кривопіллі. Через обстріл було знищено речі музейного рівня, якими донині могли користуватися сучасні кінематографісти – на зйомках фільмів, серіалів і кліпів.
Антоніна Белінська, художниця з костюмів, яка спеціалізується на історичному кіно та, зокрема, працювала над образами для фільму “Захар Беркут”, зазначила, що “матеріальна база кіностудії Довженка – і костюмерний цех, і реквізитний цех – завжди була основою для зйомок великих історичних фільмів”.
“Для мене особисто оцінити масштаб цієї втрати дуже складно, адже з костюмерним цехом кіностудії Довженка пов’язано понад двадцять років мого професійного життя. Я добре знала цю колекцію і багато років працювала з нею безпосередньо. Окрему цінність становила етнографічна колекція, якою я особисто опікувалася разом із завідувачем цеху Анатолієм Дідковським. Ми відібрали та систематизували найцінніші зразки народного одягу, прикрас і головних уборів, багато з яких є рідкісними навіть за музейними мірками, — додає Антоніна Белінська. — Цінність костюмерної кіностудії Довженка полягала не лише у великій кількості костюмів, а насамперед у її унікальності як професійної бази для дослідження історичного одягу. У колекції зберігалися оригінальні зразки міського та сільського вбрання XIX — початку XX століття, багато предметів були старшими за сто років. Серед особливо важливих частин колекції була велика збірка історичної нижньої білизни — корсетів, сорочок, панталонів, найдавніші зразки якої датувалися 1850-ми роками. Також там зберігалися унікальні шовкові етнографічні хустки, прикраси та аксесуари, які через свою крихкість практично неможливо отримати для вивчення в музейних фондах".
За словами Антоніни, у Східній Європі було лише дві такі бази: окрім Києва, це кіностудія Barrandov у Чехії, де можна було знайти реквізит для історичних зйомок. Саме тому знищення костюмерного цеху кіностудії Довженка – велика втрата і для фахівців, які працюють у кіновиробництві, і для всієї країни: "На відміну від музейних експонатів, із цими речами можна було працювати як із навчальним і дослідницьким матеріалом: вивчати технології пошиття, конструкцію виробів, тканини, особливості крою та оздоблення. Для художників з костюмів, сценографів, реставраторів і дослідників це була безцінна практична база, яка дозволяла не лише бачити історичний одяг, а й розуміти, як він був створений. Протягом багатьох років художники з костюмів власним коштом реставрували та підтримували значну частину колекції, усвідомлюючи її важливість для майбутніх поколінь фахівців. Тому йдеться не просто про втрату складу з костюмами. Це втрата унікального архіву матеріальної культури, професійної школи для художників кіно та одного з найважливіших центрів збереження історичного одягу в Україні".