Відважна Медикиня “Матушка”: Історія Жінки, Яка Знайшла Своє Місце на Передовій
Наталя – не просто бойова медикиня, а й любляча мати чотирьох дітей. Вона мужньо рятує життя наших захисників на найгарячіших точках фронту, а в душі плекає мрію про повернення додому, на рідну Луганщину. Цю надихаючу історію розповіли в відділенні комунікації Східного Харківського Територіального Управління Національної гвардії України, а ми з повагою її переповідаємо.
Повномасштабне вторгнення заскочило пані Наталю в її рідному Лисичанську, де вона працювала в місцевому виконкомі. Вона згадує ті страшні дні: “Дві дев’ятиповерхівки були зруйновані майже одразу, було багато постраждалих. Але наша адміністрація продовжувала працювати”.
Дуже скоро Наталя усвідомила, що її місце – поруч із тими, хто бореться за свободу. Однак, її наполегливі спроби потрапити до військкомату наштовхувалися на відмову. Їй вказували на вік і на те, що вона жінка. Пропонували службу в територіальних центрах комплектування, але про бойові підрозділи мова не йшла. Навіть родина, особливо четверо дітей, не відразу сприйняли її рішення.
Згодом її таки взяли до 5-ї Слобожанської бригади «Скіф» спочатку на посаду діловода. Але, побачивши медичний диплом, їй запропонували спробувати себе в ролі бойового медика. Наталя не практикувала медицину 27 років, але погодилася. Їй довелося згадувати все з нуля, багато читати та вчитися. “Не було часу на розгойдування, тому я все освоювала між бойовими виходами”, – ділиться вона.
Спогади про перший бойовий вихід досі викликають біль: “Це було справжнє пекло”.
“Це була купа поранених. І в той момент, коли почали лунати крики, я забула про все. Забула про страх, забула про все. Чула лише, що мене кличуть – і все. Я розуміла, що їм ще важче, їм болить, і я там потрібна”, – пояснює Наталя.
Наталя чітко пам’ятає свого першого врятованого бійця: “Він просто кричав: “Якщо я без ноги, то просто добийте мене”. Все, що я йому обіцяла, це: “Ми обов’язково будемо танцювати, і все буде добре!””, – розповідає вона.
Саме після таких виходів побратими дали їй позивний “Матушка”. Вона стала для них не лише найближчим другом, а й психологом. Наталя врятувала стільки хлопців, що запам’ятовує їх не за іменами, а за характерами поранень.
“Ми пам’ятаємо, коли тобі кажуть: “От пам’ятаєш, Кремінна, нога, третя сосна”. Оце так. От тоді ти це згадуєш. У мене був випадок, коли це був не наш боєць. Ми потім випадково перетнулися на полігоні. І він впізнав мене по одній єдиній фразі: “От ти пам’ятаєш, ось там зірвалась машина, і ти забрала другого пораненого, ти його тягла на ношах і сказала одну єдину фразу: “Ну, ти тепер молися. Господи, допоможи”. Ось по цій фразі він мене пізнав”, – пригадує “Матушка”.
Рятуючи бійців, жінці доводилося тягти пораненого понад 10 кілометрів. “12 км – це волокуші. Буває, що так стається, що немає групи евакуації або група евакуації залишається на підтримку позиції, і ти тягнеш, скільки можеш витягнути”, – розповідає Наталя. “Матушка” демонструє свій наплічник: “Це називається рідний і надійний побратим, який не просто закриває спину. Тут знаходяться розчини, ампульні препарати, системи, внутрішньокісткові доступи”.
За її словами, від 2022 року змінився як характер війни, так і методи надання домедичної допомоги.
Читайте також: Агафія Завидна – найсильніша українка минулого, її стосунки з Піддубним та гиря коштовностей
“Раніше ми доволі неспецифічно ставилися до тампонади та всіх цих маніпуляцій. У нас було більше ампутацій, і мала бути дуже швидка евакуація. Зараз хлопець провів із тампонадою 22 доби. І він залишився з кінцівкою”, – розповідає бойова медикиня.
Більше того, бійці постійно опановують тактичну медицину, їхні дії настільки професійні, що дивують навіть лікарів. “Хлопці добу тримали пораненого, і вони його врятували. Вийшов хірург і попросив показати йому ту “чарівну пігулку”, якою хлопці його тримали з такою кількістю внутрішніх ушкоджень, бо вони врятували його”, – згадує випадок Наталя.
Сидячи в бліндажі, Наталя мріє пройтися рідною Луганщиною і щиро сподівається, що її дім уцілів. А після перемоги вона хотіла б займатися розбудовою місцевого самоврядування. “І якщо саме на ці посади й в цій адміністрації прийдуть люди, які справді знають ціну всьому цьому, які здобували цю перемогу, які знають ціну кожного метра цієї землі, то в нашій країні дуже багато зміниться”, – впевнена бойова медикиня 5-ї Слобожанської бригади «Скіф» НГУ.
Порада від Українка новини:
Історія Наталії “Матушки” – це яскраве нагадування про те, що справжня сила, мужність та самовідданість не знають статі чи віку. Її досвід бойового медика демонструє, наскільки важливі професіоналізм, швидкість реакції та людяність на полі бою. Ця розповідь надихає вірити в перемогу та в те, що навіть у найскладніших умовах людина може знайти своє покликання і зробити неоціненний внесок у спільну справу.
Інформація підготовлена на основі матеріалів: ukrainky.com.ua