[Prompt: Step 1: Identify the language of the source text. Step 2: Rewrite the following text in the SAME IDENTIFIED LANGUAGE while preserving the HTML tags exactly as they are. Focus on rephrasing sentences and using synonyms to enhance the uniqueness of the content without changing the original meaning or adding new information. Ensure the core message and ideas remain intact, and do not alter the structure or purpose of the post. DO NOT add your own comments. Remove the prompt and the original text from your answer. ABSOLUTE RULE: The output language must be identical to the source text language. No English in the output unless the source is English.]
До дня народження столиці українські митці фотографії відібрали особливі, персональні кадри міських пейзажів — не обов’язково найвідоміші краєвиди, впізнавані панорами чи символічні об’єкти. Для декого Київ — це доглянуті квіткові композиції, для інших — вид з вікна на Оболонському проспекті, вулична лавка у дворі або політ ворони над Лук’янівкою. У цих зображеннях постає не ідеалізований образ столиці, а місто, що належить людям та їхнім спогадам. Тут переплітаються воєнний досвід і довоєнна безтурботність, улюблені куточки, випадкові миті та ті неповторні деталі, що роблять місто особливим для кожного.
Натюрморт із каштанами, 2025 рік
“Ці обрізані гілки каштана я віднайшла після роботи комунальних служб і вважаю це дарунком від міста. Серед усіх інших спогадів саме цей зафіксований на світлині. Я ціную Київ за все: за моє життя тут, за наше спільне існування, починаючи від дитячих ігор у “козаки-розбійники” біля багатоповерхівок лівого берега й закінчуючи нічними вечірками на Прорізній. Згадую Кирилівську церкву та шедеври Врубеля. А ще — пішохідний міст на Труханів острів і вечірні пейзажі Дніпра з київськими кручами. Стежку під Парковою дорогою. Йдеш нею, ніби лісом, від Європейської площі до Арсенальної, і часто буваєш сам. Алея гортензій у Покровському монастирі, де я раніше любила читати”, — Василина Врублевська, @vasylyna.vrubel.
Реклама.
Прапор із квітів, липень 2022 року
“Мене завжди вражає, як у найменших міських проявах виявляється незламність українського народу. Як швидко після руйнувань на Лук’янівці відновлює роботу заклад швидкого харчування, а поруч з ним спонтанно виникає ринок, який ще два дні тому був повністю знищений. Про стійкість міста свідчать і ці дрібні акти піклування: доглянуті клумби, впорядковані вулиці, дерева, які знову висаджують після обстрілів. Цей знімок було зроблено у липні 2022 року, коли війна ще не встигла стати буденністю. І все ж саме ці старанно висаджені квіти здаються мені тим, що робить Україну особливою у своєму впертому прагненні до життя. Складається враження, що ця квіткова композиція у вигляді українського стяга завжди буде свіжою — за будь-яких обставин”, — Вік Бакін, @vicbakin.
Статуя архангела Михаїла на Володимирській гірці, грудень 2022 року
“Цей знімок особливий для мене, адже він зроблений у першу зиму повномасштабного вторгнення, у грудні 2022-го, коли почалися перші відключення світла. Це був дуже складний період у багатьох аспектах, і одного вечора, проходячи парком, я побачила архангела. Вуличне освітлення не працювало, і його силует, ніби відокремившись від дерев, з’явився на тлі вечірнього неба. Ця фотографія була і залишається для мене символом Києва. Вона уособлює те, як у найважчі й найтемніші часи місто дарує віру та сили рухатися вперед”, — Дарʼя Свертілова, @svertilova.
Автобус та каштани, 2023–2025 роки
“Верхнє фото зроблено десь на Столичному шосе у 2023 році, по дорозі з Витачева, а нижнє — у ботанічному саду на Печерську під час прогулянки з подругами у 2025-му. Це два дуже характерні для Києва образи, які до того ж чудово виглядають разом. Люблю Київ за те, що він став моєю домівкою, за його міць, природну красу, велику кількість дерев, близьких людей та мільйон спогадів, що тут народилися”, — Аня Брудна, @aniabrudna.
Вид на Лукʼянівку з вікна дев’ятиповерхівки, із серії “Відсутні-Присутні”, зима 2020–2021 років
“Ця світлина для мене дуже київська, адже мені подобається ця незвичайна “невидима” будівля з хмарами та воронами, що кружляли навколо неї морозного ранку. І водночас вона сповнена безтурботної мрійливості, з того Києва, який існував зовсім недавно”, — Поліна Полікарпова, @polinaxpolikarpova.
Мисткиня Ксенія Білик біля обеліска на могилі Невідомого солдата, 2022 рік
“Це фото здається простим, але водночас парадоксальним, як і сам Київ. На ньому присутнє те, що я обожнюю: мої близькі київські люди, у цьому випадку Ксеня. І те, що зараз здається дивним для любові: давні радянські міфи, втілені в граніт. Цей міф руйнувався за лічені хвилини ходи від Парку Слави — у типових дворах з тенісними кортами та іншими ознаками того, наскільки “успішно” впроваджувалася ідея рівності. Ці місця — початок мого київського життя і точка, до якої воно постійно повертається. У 2011 році я ще мешкала в Одесі, але працювала віддалено в Києві й часто сюди приїздила. Увечері йшла з Лаврського провулку через оглядовий майданчик і сідала в метро — з головою, повною вражень та стресу. З того моменту тут сталася тисяча подій. У Києві завжди відчуваєш, що з тобою відбувається щось особливе”, — Іра Лупу, @iralupu.
Київський двір
“Мені подобається цей знімок за відчуття якогось надмірного, навіть ідеалістичного спокою, хоча лавка стоїть і чекає. Для мене це фото також викликає сум, адже лавки призначені для того, щоб на них хтось сидів. Бажано парами або компанією. Думаю, зараз багатьом із нас когось бракує. Проте це фото дає мені надію, що колись лавка буде зайнята”, — Владислав Андрієвський, @vladyslavandrievsky.
Оболонь, 2019 рік
“Це вид з вікна нашої квартири на Оболоні, де я жила з друзями. Об’єкт на фото мій товариш Єгор знайшов на блошиному ринку. Коли я дивлюся на цю світлину, згадую час до війни — період, який тоді здавався звичайним, а тепер сприймається як надзвичайно цінний. Для мене це фото про пам’ять і молодість. Воно нагадує про дім і про людей, з якими я ділила буденність. Дивлячись на цей краєвид, згадую звичні речі: розмови на кухні, плани, відчуття, що попереду ще багато часу. Зараз це здається особливо цінним. Оболонь — недооцінений район. Більшість людей не вважають його особливим, але для мене це окремий світ”, — Аліна Прісіч, @alinaprisich.
Соня, парк “Наталка”, 2026 рік
“Цей кадр було зроблено в парку “Наталка” — одному з моїх улюблених місць у Києві. Я часто приходжу сюди для прогулянок та фотографування. Київ для мене — це передусім ситуації, люди та моменти, які хочеться зафіксувати”, — Анатолій Петченко, @tolik_petchenko.
Фоторедакторка: Еліза Прожейко