В українському балеті відбулася визначна подія: Національна опера вперше представила постановку видатного американського хореографа Вільяма Форсайта, який здійснив революційні зміни в сучасному танці.
Реклама.
Гала-концерт “4 легенди” відбудеться на сцені Національної опери 30 травня. Балетознавиця Катя Єлецьких пояснює, чому цю виставу варто побачити.
Затемнена сцена. Жодних декорацій — лише пронизливий промінь холодного білого світла. У цьому світлі — двоє: він та вона. Прима-балерина Анастасія Шевченко та прем’єр Ян Ваня. На ній — незвичайна за формою, вигнута еліпсоїдна пачка.
Інша музика. Інша пара провідних солістів. У промені світла — прима-балерина Ілона Кравченко та прем’єр Микита Сухоруков. Без звичної для нас пишності балетного костюма: на ній — купальник, на ньому — штани вільного крою та топ. Чіткі, майже математичні рухи. Часом — на межі можливостей людського тіла.
Для глядачів, які звикли до грандіозних класичних балетів, вистава “4 легенди — гала” може стати повним сюрпризом. Однак саме це робить цю прем’єру важливою для України. Вільям Форсайт, американський танцівник і хореограф, є одним із найвидатніших новаторів, генієм сучасного танцю та імпровізації. Його хореографія має дуже високий поріг входження. Вона призначена для артистів особливого рівня.
“Українському глядачеві важливо пояснити, чому сучасний балет має право на існування і чому він може навіть потіснити класику. Ми тільки нещодавно почали знайомити публіку з хореографами, які давно є частиною світового мистецького контексту, — зазначає Анастасія Шевченко. — Сучасний танець — це мова нашого часу. Він може бути складним, іноді незрозумілим, але саме в цьому криється простір для власного тлумачення. У такій хореографії тіло вже не завжди розповідає історію чоловіка й жінки. Часом це лише рух, ідея, пластика, емоція. Мінімалістичні костюми лише підсилюють це враження: на сцені залишаються майже оголена душа артиста, його тіло та його робота з власними почуттями”.
Для глядачів, які звикли до грандіозних класичних балетів, вистава “4 легенди — гала” може стати повним сюрпризом.
Підхід Форсайта часто називають деконструкцією балету. Водночас сам хореограф неодноразово підкреслював: його мета — виявити в класичному балеті ті аспекти, які раніше залишалися непоміченими. Він зростав у США у 1950–1960-х роках — в епоху рок-н-ролу, джазу, фанку та стрімких культурних трансформацій. Осмислюючи історію балету, хореограф наполягає: балет має належати сучасності та дивитися у майбутнє.
На запрошення театру хореографію Форсайта втілює Олег Климюк — у минулому артист балету Національної опери, а нині асистент хореографа. Його досвід поєднує роботу танцівника, педагога та балетмейстера у провідних європейських театрах і співпрацю з видатними сучасними хореографами.
“Отримати хореографію Форсайта до свого репертуару непросто: до трупи приїжджають асистенти Форсайта, відбирають артистів, проводять майстер-класи, оцінюють рівень колективу — і лише потім ухвалюється рішення, чи може театр працювати з нею, — розповідає Олег Климюк. — Однак саме для Національної опери України було зроблено виняток. Ми вирішили розпочати роботу з двох творів, які я сам колись виконував і добре знаю зсередини — Slingerland Duet та Bach Duet”.
У 2012 році Bach Duet було представлено в Дрездені, а Slingerland Duet є частиною цього балету. Прем’єра вистави відбулася у 1989 році, а у 2000-му з неї було виділено кілька дуетів. Один із них — саме Slingerland Duet. На перший погляд, ці роботи можуть здатися дуже короткими: Slingerland Duet триває вісім хвилин, Bach Duet — приблизно п’ять. Але це оманлива стислість. Якщо порівняти їх із па-де-де в класичних балетах (танець двох виконавців, зазвичай балерини й танцівника), кожен із цих дуетів фактично є довшим і насиченішим за традиційну дуетну форму.
Форсайту важлива готовність танцівника ризикувати. Артист має дозволити собі експериментувати, звільнитися від звичної напруги. Для трупи, яка десятиліттями працювала переважно з класичним репертуаром, це означає серйозний професійний виклик.
Натомість для Анастасії Шевченко, яку глядачі часто бачать саме в сучасних номерах та неокласичному репертуарі, хореографія Форсайта була давньою мрією. “Коли твоя мрія здійснюється, ти підходиш до роботи з особливим натхненням, хочеш увібрати якомога більше. У класиці є чіткі позиції рук, ніг, зрозуміла вісь. А тут ти працюєш з off balance, з рухом поза віссю. Це ніби вихід за межі власних можливостей — фізичних і внутрішніх”.
Підхід Форсайта часто називають деконструкцією балету
Вже на першу репетицію артисти прийшли підготовленими. Для сучасного балетного театру така практика стає звичною: вони отримують відеозаписи завчасно та мають певне внутрішнє розуміння завдання.
“Перша репетиція багато в чому залежить від вимог педагога, — говорить Микита Сухоруков. — У Форсайта така кількість рухів, що нас одразу попередили й попросили подивитися запис, щось вивчити самостійно. Якби Олег пояснював рухи для двох артистів окремо, коли кожен робить різні рухи під ту саму музику, а на кожен такт припадає по кілька дій, ми б не встигли вивчити й десяти відсотків. Тому його побажанням було, щоб ми знали хоча б основні рухи. Адже нюансів там безліч”.
Сухоруков порівнює цей підхід з іншим досвідом роботи над світовим репертуаром — зокрема з постановкою “Приборкання норовливої”, яку переносив Жан-Крістоф Лесаж. “Він, навпаки, не хотів, щоб артисти дивилися відео. Казав: “Я тут, я вам покажу порядок. Не треба дивитися запис, вони роблять не так”".
“Спершу ми буквально боролися зі своїм тілом, але поступово воно почало відгукуватися, — розповідає Ілона Кравченко. — Мені ближчим виявився саме Bach Duet — музика, стиль, сама природа цього дуету”.
Сьогодні в репертуарі балерини майже всі знакові класичні партії. Але за плечима у Ілони — досвід роботи в цьому напрямку танцю. Понад два роки вона була провідною солісткою театру сучасної хореографії Kyiv Modern Ballet. Попри це, Ілона зізнається, що хвилювалась, а репетиції іноді справді були дуже нелегкими. “Хотілося зробити одразу правильно, але ця хореографія відкривається поступово — від репетиції до репетиції. Тому ми були дуже захоплені цією роботою і водночас трохи розгублені перед її складністю. Для нас як для артистів це досвід, про який можна тільки мріяти. Ми стали першими, хто перейняв цю хореографію в Національній опері України, і це велика відповідальність”.
Форсайту важлива готовність танцівника ризикувати. Артист має дозволити собі експериментувати, звільнитися від звичної напруги
Вільям Форсайт завжди розглядає танцівників як співавторів процесу. Його хореографія народжується з діалогу: з тілом артиста, його досвідом, межами, інтуїцією. “Ми працюємо разом. Немає жорсткої ієрархії: репетитор — артист, — говорить Олег Климюк. — Для мене важливою є повага до танцівників. Форсайт колись сказав мені: “Ти експерт своєї роботи. Артисти — експерти своєї, свого тіла”. Моє завдання — спрямовувати їх, давати імпульси, щоб це ставало ще точнішим і сильнішим”.
Для Микити Сухорукова Форсайт — це передусім надзвичайна щільність хореографічного тексту. “Технічно це дуже цікаво, але станцювати так, як потрібно, справді складно”, — з усмішкою підкреслює танцівник. Хореографія Форсайта вимагає точності виконання. Її не можна “підлаштувати під себе” у звичному розумінні — кожне зміщення може змінити внутрішню структуру твору.
“Певні нюанси можливі, але лише разом із хореографом у студії, — пояснює Климюк. — Наприклад, різні виконання Bach Duet можуть відрізнятися в деталях. Але ці відмінності виникають не тому, що артисти самі щось змінюють, а тому, що це відбувається у спільній роботі з Форсайтом. Він дуже відкритий до таких моментів, коли бачить артиста, його тіло, його спосіб рухатися”.
ДНК хореографії Форсайта — це класичний словник із переосмисленою архітектурою руху: непрості лінії, майже геометрія. Тому, попрацювавши з цією хореографією, пройшовши через неї, класичні танцівники виконують класику по-іншому. Вони отримують більше свободи, краще відчувають динаміку, простір, натхнення.
Після роботи над Bach Duet і Slingerland Duet змінив своє ставлення до сучасної хореографії і партнер Анастасії Шевченко — Ян Ваня. “Це фізично складна хореографія, але дуже цікава. Я завжди прагнув танцювати класичний репертуар, це було моїм стимулом. Але зараз розумію, що хореографічне мистецтво розвивається в різних напрямках, і вони стають мені дедалі цікавішими. Дуети Форсайта стали для мене одними з улюблених робіт. І водночас основа цих дуетів все одно виростає з класичного руху”.
З початком повномасштабної війни театр почав формувати нову репертуарну політику, відкриваючи сцену для робіт провідних світових хореографів — “Весна і осінь” Джона Ноймаєра, “5 танго” Ганса ван Манена, “Елегія воєнного часу” Олексія Ратманського, а також канонічна версія “Приборкання норовливої” у постановці сера Фредеріка Аштона. І поява в репертуарі хореографії Вільяма Форсайта є одним із найгучніших кроків у цьому напрямку.
“Моя головна мета — запросити до театру найкращих хореографів, — розповідає Нобухіро Терада, художній керівник балету Національної опери України. — Зберегти все найкраще, що має українська балетна традиція, й водночас відкрити сцену для світових постановок. Поєднати українську культуру зі світовою — і на цьому перетині сформувати нову, незалежну епоху українського балету”.
Текст: Катя Єлецьких, авторка проєкту про український балет Ballet Maniac
Фото: Григорій Веприк