Агата Крісті — найбільш успішна жінка у світі літератури: королева детективу, неперевершена авторка бестселерів усіх часів, що розійшлися накладом у два мільярди екземплярів понад ста мовами. У травні українською вперше презентують її “Автобіографію” – знакове видання, яке вважається найзахопливішим твором письменниці.
У книзі, над якою Агата Крісті працювала понад 16 років, авторка відверто ділиться історією свого життя. Від кінця XIX століття, ранніх років дитинства, через два шлюби та дві світові війни, аж до подорожі навколо світу. Про участь в археологічних розкопках з її другим чоловіком, Максом Меллованом, про письменницьку діяльність та сюжети, що лягли в основу всесвітньо відомих романів. Про шлях жінки, яка виростала в консервативному суспільстві й не могла мріяти про здобуття освіти чи побудову кар’єри.
Реклама.
Пропонуємо вашій увазі фрагмент з “Автобіографії”, що виходить у видавництві Stretovych.
…
Ми завжди залишаємося тими ж, ким були у три, шість, десять чи двадцять років. Найбільш це помітно у шість чи сім, адже тоді ми ще не так вправно прикидаємося іншими, тоді як у двадцять ми граємо когось або ж намагаємося здаватися тим, кого нав’язує мода. Якщо в моді інтелектуали — стаєш інтелектуалом. Якщо дівчата легковажні й вітряні — ти стаєш такою самою. Але життя плине, і з часом підтримування штучно створеного образу забирає сили, тож ти все більше повертаєшся до своєї істинної сутності. Це часом бентежить оточення, але для тебе самої — велике полегшення.
Часом розмірковую, чи не так само це відбувається у творчості. Спочатку пишеш під сильним впливом когось, і, хоч-не-хоч, мимоволі переймаєш певний стиль. Він, як правило, тобі не личить, тому й виходить невдало. Та згодом цей вплив послаблюється. Ти й надалі захоплюєшся деякими авторами, навіть прагнеш писати, як вони, але добре усвідомлюєш: це тобі не під силу. Ймовірно, приходить літературна скромність. Хоча я була б на сьомому небі від щастя, якби могла творити, як Елізабет Боуен, Мюріел Спарк чи Ґрем Ґрін, але знаю, що не можу — і мені ніколи б не спало на думку їх копіювати. Я усвідомила: я — це я, і я можу робити те, що мені до снаги, а не те, що мені постійно хотілося б. Як сказано у Святому Письмі: “Хто з вас, клопочучись, може додати до свого зросту хоч лікоть?”
Я усвідомила: я — це я, і я можу робити те, що мені до снаги, а не те, що мені постійно хотілося б.
Часто згадую одну картинку з моєї дитячої кімнати. Здається, я виграла її на одній з регат у грі “Збий кокос”. На ній був напис: “Якщо не можеш вести потяг, змащуй колеса” — кращого життєвого кредо й не вигадати. Гадаю, я завжди керувалася цим правилом. Пробувала себе в різному, та, знаєте, ніколи не зациклювалася на тому, що мені не вдавалося або до чого не мала хисту. В одному зі своїх творів Румер Ґодден склала список своїх уподобань та антипатій. Мене це зацікавило, і я негайно створила власний. Певно, тепер можна додати ще один пункт: що я не вмію і що я вмію. Перший список, звісно, буде значно довшим.
Зі спортом у мене стосунки ніколи не складалися; чудовою співрозмовницею я теж не була; на мене так легко вплинути, що мені потрібна самотність, аби зрозуміти, що я насправді думаю чи маю зробити. Я не вмію малювати; не вмію розфарбовувати; не вмію ліпити чи різьбити; не вмію діяти швидко, не гублячись; не можу легко висловити свою думку — мені простіше писати, ніж говорити.
Я можу відстоювати свою позицію, коли йдеться про принципи, але не більше. Навіть якщо я знаю, що завтра вівторок, а мені чотири рази скажуть, що завтра середа, то після четвертого разу я це прийму і діятиму відповідно.
Зі спортом у мене стосунки ніколи не складалися; чудовою співрозмовницею я теж не була; на мене так легко вплинути, що мені потрібна самотність, аби зрозуміти, що я насправді думаю чи маю зробити.
Що я вмію робити? Ну, можу писати. Могла б стати непоганою музиканткою, але не професійною. Можу супроводжувати співаків. Я можу знаходити вихід зі складних ситуацій — це одне з моїх найкорисніших умінь; ви б здивувалися, якби побачили, що я можу зробити зі шпильками та булавками у побутових проблемах. Саме я виготовила хлібну кульку, прикріпила її до шпильки, зафіксувала шпильку сургучем на кінці віконної жердини — і так дістала мамині знімні зуби, що впали на дах зимового саду! Ще я успішно знеболила хлороформом їжачка, який заплутався в тенісній сітці, і так його визволила. Можу сказати, що я доволі практична в господарстві. І таке інше. А тепер — що я люблю, а чого ні.
Я не люблю натовп, метушню, гучні голоси, гамір, довгі розмови, вечірки, особливо коктейльні, тютюновий дим та куріння загалом, будь-який алкоголь (окрім як у кулінарії), мармелад, устриці, ледь теплу їжу, сіре небо, пташині лапи чи навіть дотик до птаха. Найбільш нестерпним для мене є смак і запах теплого молока.
Я люблю сонце, яблука, майже будь-яку музику, потяги, числові головоломки та все, що пов’язано з числами, море, купатися, плавати; люблю спати, тишу, сни, їжу, запах кави, конвалії, більшість собак і відвідувати театр.
Я могла б скласти набагато кращі списки, які вражали б більше і були вагомішими, але то вже була б не я. Ймовірно, доведеться змиритися з тим, що я — це я.