27 квітня український Vogue влаштував перший допрем’єрний перегляд фільму “Диявол носить Prada – 2” у Києві. Враженнями від перегляду ділиться головна редакторка vogue.ua, Віолетта Федорова.
Реклама.
У 2006 році стрічка “Диявол носить Prada” пробудила в мені, тоді ще підлітку, мрію про світ моди та глянцю, про що я детально розповідала тут. У 2026 році вихід другої частини фільму болісно нагадав, наскільки трансформувалася індустрія за останні 20 років. Сюжет сиквелу фокусується на спробах головної редакторки журналу Runway, Міранди Прістлі, адаптувати видання до нових реалій в умовах трансформації “старих медіа”. Кілька епізодів фільму надзвичайно влучно висвітлюють проблеми, актуальні для багатьох сучасних редакцій, – від освоєння нових форматів та залучення молодшої аудиторії до налагодження взаємодії з партнерами.
Основна сюжетна лінія у другому фільмі “Диявол носить Prada” розгортається вже не між Мірандою Прістлі (Меріл Стріп) та її асистенткою Енді (Енн Гетевей), а між головною редакторкою Runway та її колишньою помічницею Емілі Чарлтон (Емілі Блант), яка зайняла посаду топ-менеджерки у люксовому конгломераті. Тепер Міранда змушена звертатися по допомогу (і за рекламними бюджетами) до своєї колишньої підлеглої, до якої колись ставилася зверхньо. Водночас, ми спостерігаємо, як Енді Сакс, улюблениця мільйонів, продовжує ідеалізувати оточення, намагаючись врятувати та допомогти всім навколо. Вона розповідає про своє життя: після роботи в Runway багато подорожувала світом, сім’ю поки не створила, але замислилася про майбутнє та заморозила яйцеклітини. Багато представниць покоління міленіалів, безсумнівно, впізнають себе в цій історії.
Ключовою темою стрічки є зміна поколінь. Сценаристка Алін Брош Маккенна приділяє значну увагу краху старої ієрархії, де тренди з TikTok стають визначальними. Фільм глибоко досліджує, як Міранда Прістлі намагається вижити в епоху інфлюенсерів, коротких відео та повної прозорості, де її жорсткий авторитаризм вже не діє. Водночас, ми бачимо, що магія глянцю не зникла – найбажаніші медійні особистості планети все одно готові розкривати свої секрети саме виданням з репутацією та багатою історією.
Якщо розглядати ширше, то перша частина фільму розповідала про дорослішання, тоді як ця – про цінності та силу брати на себе відповідальність. Глядач бачить Міранду як героїню, яка веде свій корабель крізь шторм, сповнена рішучості досягти берега. Вона готова залучити всі свої зв’язки та контакти, аби зберегти справу свого життя.
Важливо, що над другою частиною працювала та сама команда, що й 20 років тому. На мій погляд, їм вдалося зберегти тонкий баланс між сатирою та щирим захопленням світом моди, що й зробило перший фільм культовим. І якщо у 2006-му бренди побоювалися надавати одяг для зйомок, щоб нікого не образити, то зараз вони з радістю брали участь, адже “Диявол носить Prada” став культурним феноменом. Участь Донателли Версаче та Леді Гаги підтверджує, що індустрія моди повністю підтримала сиквел. Про це свідчить і остання обкладинка американського Vogue, де Міранда Прістлі позує поруч з Анною Вінтур, яка частково надихнула акторку на створення цього образу.
“Диявол носить Prada – 2” безумовно викличе бурхливі обговорення у соціальних мережах, але цей ажіотаж підтверджує: попри всі виклики, мода залишається такою ж привабливою, як і раніше, а хімія між Меріл Стріп, Енн Гетевей та Емілі Блант – це те, заради чого мільйони людей прийдуть до кінотеатрів.