Хоча суть поняття fast fashion є доволі зрозумілою, адже його значення закладене в самій назві, розуміння причин його поширення можливе лише за умови ширшого погляду на індустрію одягу. У найпростішому трактуванні, “швидка мода” — це модні речі, які оперативно виготовляються та реалізуються за невисокими цінами. Однак виробництво й споживання одягу в нинішніх обсягах завдають значної шкоди як планеті, так і людям.
Реклама.
Незважаючи на зростання зацікавленості молодих поколінь у сталий розвиток та етичне виробництво, сегмент fast fashion продовжує стрімко нарощувати обсяги та прибутки. За даними дослідження CoherentMI, лише у Сполучених Штатах ринок fast fashion у 2025 році оцінили майже в 46 мільярдів доларів США, а до 2032 року, за прогнозами, він досягне близько 68 мільярдів доларів. Це свідчить про те, що попит на швидкоплинні тренди не виявляє жодних ознак сповільнення, а отже, все більше одягу опинятиметься на звалищах та ринках секонд-хенду в різних куточках світу.
Що таке fast fashion (“швидка мода”)?
Бренд не відносять до категорії fast fashion виключно через його цінову політику, певний асортимент чи кількість колекцій на рік. Це визначення радше стосується самої моделі виробництва, маркетингу та реалізації одягу.
Наприкінці XIX століття колекції випускалися у двох сезонах: осінь-зима та весна-літо. “Уся індустрія базується на системах, які сформувалися після Промислової революції. Вони були розраховані на масштабне виробництво, яке дає змогу знижувати собівартість шляхом великих обсягів. Саме тому ми змушені виробляти дуже багато, щоб правильно вибудувати ціну”, — ділиться думками Пріті Гопінат, директорка програми MFA Textiles і доцентка Parsons, у розмові з Vogue. У XXI столітті інформація про тренди поступово ставала більш доступною, як і попит на них. Разом із цим розвивалася й система швидкого виробництва одягу, що базувалася на новітніх на той час технологіях, зокрема швейних машинах. Це дозволило виробляти та продавати дедалі більше одягу.
До 1990-х років цикли трендів прискорилися. Одними з першопрохідців цього процесу стали бренди Forever21 і Zara, які почали випускати одяг у ритмі понад 52 “мікросезонів” на рік. Тепер, коли соціальні мережі ще більше прискорюють поширення трендів, новіші бренди, що працюють виключно онлайн, як-от Shein та Temu, виробляють речі ще швидше, застосовуючи складні алгоритми для виведення нових моделей на ринок за лічені дні. Іноді це називають ultra-fast fashion.
Чому “швидка мода” є суперечливим явищем?
Вплив “швидкої моди” на довкілля є комплексною та багатогранною проблемою. Насамперед, у звіті Програми ООН із навколишнього середовища (UNEP), опублікованому в березні 2023 року, зазначалося, що на модну індустрію припадає до 10% щорічних глобальних викидів вуглецю. Якщо говорити про виробництво, то надмірне використання текстилю на основі нафти, зокрема поліестеру, означає, що бренди залежать від викопного палива у створенні нових продуктів. Згідно зі звітом Business of Fashion за 2023 рік, “поліестер на основі нафти становить близько 50 відсотків усього виробництва волокон”.
“Щоб виробляти великі обсяги товарів, бренди обирають найдешевші матеріали, — зауважує Гопінат. — Проблема полягає в самій системі: речі купують для короткого використання, а потім викидають”. Поліестер не розкладається природним шляхом. Він накопичується на сміттєзвалищах та у воді й з часом виділяє мікроволокна. Зрештою вони потрапляють у водні системи. Водночас проблемою є й надвиробництво, незалежно від того, чи йдеться про синтетичні волокна, як-от поліестер і нейлон, чи про натуральні, як-от бавовна. Наприклад, для вирощування бавовни потрібна велика кількість води, добрив і пестицидів, якщо це не органічна бавовна.
Вплив надвиробництва і відходів
Більшість сучасного одягу створюють так, щоб він відповідав актуальним трендам. Якщо додати до цього те, що його виробляють якомога дешевше, не дивно, що такий одяг часто сприймають як одноразовий. У 2018 році Агентство з охорони довкілля США (EPA) повідомило, що на сміттєзвалища потрапило 11,3 мільйона тонн текстилю. Ба більше, система пожертв у таких країнах, як США та Велика Британія, є недосконалою. Значну частину непотрібного одягу, який люди передають благодійним організаціям, зрештою продають на ринках секонд-хенду в країнах Глобального Півдня, зокрема в Гані та Чилі. Текстиль, який там не вдається продати, у підсумку опиняється на звалищах або в океані.
“Надвиробництво спирається на плечі найбільш уразливих людей у ланцюгу постачання fast fashion, які зазвичай проживають у країнах Глобального Півдня, — розповідає Семмі Отенг, старший менеджер зі взаємодії зі спільнотами в The Or Foundation, vogue.ua. — У Гані, звідки я родом, наплив цього одягу затьмарює важливу, культурно вкорінену роботу ринку Kantamanto, найбільшої у світі системи повторного використання та апсайклінгу. Це також прискорює занепад місцевої текстильної індустрії та знецінює якість і сентиментальну цінність одягу в очах людей. Усе це відбувається тому, що fast fashion подає одяг як щось одноразове. Один із шляхів уперед — скорочення обсягів виробництва одягу разом із глобально підзвітною розширеною відповідальністю виробника (EPR), яка має забезпечити інвестиції, необхідні для розвитку локальної циркулярної економіки та відновлення місцевої текстильної промисловості”.
Права працівників
“Швидка мода” є доступною не лише тому, що для такого одягу використовують дешеві матеріали. Історично працівникам у різних країнах світу, 80% з яких складають жінки, платять за відрядною системою, тобто за кількість виготовлених речей, а не за відпрацьований час. Саме тому їхні зарплати залишаються вкрай низькими. У межах цієї системи працівники отримують дуже малу суму за кожну виготовлену одиницю продукції, тож за повний робочий тиждень можуть заробити лише близько 200 доларів США. У Бангладеші, другому найбільшому експортері одягу у світі, мінімальна місячна зарплата працівників становить лише 113 доларів США.
Однак проблема полягає не лише в оплаті праці. Ланцюг постачання в модній індустрії є складним і включає систему субпідряду на фабриках у різних країнах світу. Через це часто бракує належного контролю за безпекою працівників. Багато з них повідомляли про гендерно зумовлене насильство, домагання та небезпечні умови в будівлях, де вони працюють. У 2013 році в Бангладеші обвалилася швейна фабрика Rana Plaza. Унаслідок трагедії загинули 1 134 людини. Після цього було створено Bangladesh Accord, щоб запобігти подібним катастрофам у майбутньому. Це “незалежна, юридично зобов’язальна угода між брендами та профспілками, спрямована на створення безпечної та здорової індустрії одягу й текстилю в Бангладеші”.
Які існують розв’язання проблеми?
1. Законодавство.
За останні десять років, а особливо після 2020 року, у різних країнах почали пропонувати важливі закони, покликані змінити правила гри для модної індустрії. У США законопроєкт Fabric Act має заборонити відрядну оплату праці по всій країні. Законопроєкт Fashion Act у штаті Нью-Йорк вимагатиме від брендів контролювати свій ланцюг постачання. А ще один федеральний законопроєкт, America’s Act, передбачає 14 мільярдів доларів США на розвиток циркулярної моделі в текстильній індустрії.
2. Slow fashion.
Інші шляхи розв’язання проблеми пов’язані зі зміною звичок людей і переходом до сталих практик та “повільної моди”. “Slow fashion насамперед означає свідомий вибір купувати менше речей: робити покупки обдумано і віддавати перевагу кільком якісним, довговічним речам у гардеробі замість менш якісного одягу з короткотривалих трендів, який ви, можливо, одягнете лише раз, — пояснює Джордж Грем, співзасновник і CEO Wolf & Badger, ритейлера, який спеціалізується на підтримці малих дизайнерів і лідерів сталої моди. — Якщо купувати менше і свідоміше, у гардеробі поступово залишатимуться речі, які ви справді любите і які носитимете роками”.
Ще одним перспективним розв’язанням проблеми надвиробництва є зростання ринку секонд-хенду та апсайклінгу. У нещодавньому звіті ThredUp зазначено, що до 2028 року світовий ринок уживаних речей, за прогнозами, зросте до 350 мільярдів доларів США.
За матеріалом vogue.co.uk