21 лютого одна з найпрестижніших нагород секції Panorama Берлінського кінофестивалю була присуджена українському фільму “Сліди”. Документальна стрічка, створена режисерками Алісою Коваленко та Марисею Нікітюк, яка висвітлює історії жінок, що зазнали насильства під час російсько-української війни, здобула відзнаку The Panorama Audience Award for Documentary, приз, що обирається шляхом голосування глядачів.
Реклама.
Спілкування з авторами стрічки на Берлінале для Vogue.ua провела кінокритикиня Єлизавета Сушко.
Для обох режисерок участь у Берлінале вже не нова: стрічка Аліси Коваленко “Ми не згаснемо” була представлена у програмі Generation 14plus у 2023 році, а ігровий фільм Марисі Нікітюк “Коли падають дерева” – у секції Panorama у 2018 році. Однак, це перший випадок, коли режисерки, чиї стилістичні підходи та попередні роботи суттєво відрізняються, об’єдналися для створення документального “зрізу часу”, що торкається однієї з найболючіших тем сучасної війни – сексуального насильства з боку російських окупаційних військ.
Ця історія має глибоко особистий характер для Аліси: у 2014 році вона сама зазнала полону та насильства з боку російських військових. Вона розповідає, що звернулася до Марісі, як до близької подруги та колеги, з пропозицією долучитися до проєкту в той момент, коли свідчення героїнь фільму, інших жінок, “почали навідувати її уві сні”. За словами Аліси, їй була потрібна людина, яка б поглянула на цю тему ззовні, але при цьому мала глибоке розуміння кінематографа.
У стрічці “Сліди” зібрано шість оповідей українських жінок, які з 2014 року стали жертвами сексуального насильства на Донбасі, Херсонщині та Київщині внаслідок російського вторгнення. Усі вони є членами організації “СЕМА Україна” (SEMA Ukraine), яка об’єднує українок, що постраждали від сексуального та гендерно-зумовленого насильства через збройну агресію Російської Федерації проти України.
На прем’єрному показі у берлінському кінотеатрі зібралися представники української кіноспільноти, їхні закордонні колеги, журналісти, широка аудиторія, а також самі героїні фільму – українські жінки різних вікових категорій, які колись об’єдналися, щоб відверто говорити про свій травматичний досвід. Одній з них, 76-річній жінці, яку у фільмі називають Мефодіївною, на запитання про те, як сестринська підтримка допомагає їй рухатися далі, поставила зустрічне запитання аудиторії. Вона висловилася так: “Ми розуміємо, що ви втомилися чути про війну. Ми втомилися від неї ще більше. За що нам це? Чому мої майбутні пра-пра-онуки чують дрони та ракети? Чому ці жінки, які вже перебувають у поважному віці, пережили таке приниження?”.
Це був не єдиний потужний меседж цієї прем’єри: подію відвідала Почесна Амбасадорка ООН та співзасновниця ГО “Фонд Маша” Маша Єфросиніна, яка була одягнена у чорну сукню від бренду Gasanova з вишитим великими літерами написом “Russian Genocide Through The Body”. “Фонд Маша” активно співпрацює з командою фільму в рамках імпакт-кампанії, спрямованої на боротьбу зі стигматизацією, та надає героїням фільму реабілітаційну підтримку.
“Я передивлялася фільм декілька разів, і кожен перегляд викликав діаметрально протилежні емоції. З одного боку – приголомшливий жах, з іншого – безмежне захоплення стійкістю жінок, які наважилися поділитися своїми історіями. І якщо вони пройшли через подібне і знайшли в собі сили свідчити, то найменше, що я можу зробити, – це підтримати їх та використати свій голос, аби їхня правда дійшла до кожного”, – зазначає Маша Єфросиніна.
Аліса Коваленко, як авторка документального кіно, відома тим, що створює фільми, які випливають з її особистого досвіду. У 2014 році вона приєдналася до лав ЗСУ, і її власні кінощоденники з фронту згодом трансформувалися в документальні роботи “Аліса у країні війни” та “З любовʼю з фронту”. “Сліди” не є винятком: Аліса була першою жінкою в Україні, яка відкрито розповіла про пережиття сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, і вже понад 8 років активно працює у правозахисній сфері.
Фільм не зосереджується на жорстоких та неприйнятних подробицях свідчень жінок. Натомість, він представляє історії героїнь з їхньої власної перспективи, показуючи їхній пошук нової опори – як всередині себе, так і через зв’язки в організації, спільний досвід та взаємну підтримку. “Мені було важливо спробувати знайти поетичну форму для розповіді цієї історії. Часто правозахисне кіно йде протоптаною правозахисною стежкою. Я прагнула заглибитися”, – зазначила Аліса Коваленко.
“Спочатку ми розглядали можливість гібридної форми оповіді, але в процесі роботи стало очевидно, що цей проєкт – це не лише про кіно, але й про адвокацію важливої теми, – ділиться співрежисерка Марися Нікітюк. – У цій зболеній реальності нам видалося суттєвим зберегти максимальну документальну автентичність та бути поруч із героями від самого початку і до кінця”.
Завдяки спільній роботі, авторам вдалося створити кінематографічний витвір, де поетичність не затьмарює реальність та правду. Фільм проводить паралелі між досвідом героїнь та природними циклами відновлення. Продюсерки Ольга Брегман та Наталія Лібет зазначають, що ця форма створювалася тривалий час, аби досягти балансу між всіма жахами та невимовним болем, що виникає при слуханні історій сексуального насильства.
Режисерки, які співпрацювали, спираючись на власну дружбу та бажання взаємно підтримувати одна одну у роботі над такою складною темою, зуміли створити фільм, що об’єднує: у спільній ненависті до російських загарбників, у сестринській солідарності, у прагненні говорити про пережиті страждання, якими б жахливими вони не були. Фільм спонукає до активних дій, до допомоги тим, хто поруч.
Про це після перегляду фільму розповіла Марина Ер Горбач, режисерка стрічки “Клондайк”, яка отримала Приз екуменічного журі на Берлінале у 2021 році.
“Я придбала квиток на “Сліди” одразу ж, як розпочався продаж, і планувала сісти десь біля виходу із зали, аби в разі крайньої потреби мати змогу непомітно покинути приміщення. Потім, коли сіла на своє місце, вирішила, що просто закрию очі в найбільш драматичні моменти. Але, як виявилося, жодне з цих планів не знадобилося. Фільм зовсім не побудований на жалю до жертв – він розповідає про жінок з неймовірно сильною душею. Єдине, чого справді захотілося після перегляду, – це довго аплодувати цим жінкам і обійняти їх”.
Про це свідчить і головна нагорода Panorama, яку “Сліди” здобули на фестивалі, ставши першим українським фільмом, відзначеним цим призом. Фільм був визнаний найкращим у секції “Панорама” 26 500 глядачами, які висловили йому свою високу оцінку.