У цьому матеріалі авторка Лора Антонія Джордан щиро ділиться своїм досвідом відмови від спиртного, страхом перед рецидивом та причинами, чому відверті заяви знаменитостей про повернення до вживання алкоголю можуть бути значущими й надавати підтримку іншим.
Сцена з серіалу “Секс і місто”
Січень 2016 року — десять років тому — став останнім періодом у моєму житті, коли я вживала алкоголь. У день, коли я востаннє випивала, я не усвідомлювала, що тримаю в руках свій останній напій. Фраза “більше ніколи” звучала для мене так само звично, як і “ще одну?” — риторичне запитання, де вибір був відсутній. Я не планувала припиняти вживати алкоголь і наркотики. Основна причина була банальною: я не вірила у власну здатність кинути. Втрата контролю через пияцтво, амнезії, сльози, падіння, синці невідомого походження, ранки за кухонними столами у чужих людей — це було не просто частиною мого життя. Це було тим, ким я себе ідентифікувала. Доки це не змінилося.
Того січня я нарешті досягла свого “дна”. Це мало чим відрізнялося від десятків попередніх критичних моментів. Але саме цього разу щось у ситуації справді налякало, шокувало мене і водночас повністю виснажило. Я відчула страх, втому й огиду від повторення того самого кола вчинків. Саме тоді я ухвалила рішення діяти. За підтримки добрих, уважних і терплячих людей я почала з нуля і зробила перші кроки на шляху до тверезості та одужання.
Реклама.
Саме на цьому етапі зазвичай завершують такі розповіді. Я була поганою — і стала хорошою. Хаос змінився порядком, темрява — світлом, алкоголь і сигарети — зеленими соками та смузі. Це зручна, надихаюча історія з чітким завершенням і простим висновком. Все нібито стало на свої місця. Фінальні титри. Кінець.
Але насправді це був лише початок. Початок більш складного, глибокого та значно чеснішого наративу про тверезість, залежність і відновлення. Ми часто говоримо — і я також — “я кинула пити”, ніби це пункт у списку завдань, який можна виконати раз і назавжди. Проте тверезість та одужання від алкоголізму — це безперервний процес. Він не стає статичним з плином часу. Він залишається живим і мінливим. Інколи мені доводиться дуже міцно триматися за свою тверезість, ніби вона може вислизнути. У більшості випадків мені з нею цілком комфортно.
Сцена з серіалу “Секс і місто”
Причини знову почати вживати алкоголь, як я усвідомила, завжди присутні. Іноді вони серйозні та болючі — горе, втрата, сильний емоційний біль. У таких обставинах складно когось засуджувати. Інколи ж ці причини дрібні й майже кумедні. Наприклад, стало модним помаранчеве вино. Чому б не спробувати? Я досі не діяла під впливом таких думок. Але я була б нечесною, якби сказала, що вони не виникають і не затримуються довше, ніж мені комфортно. Я сподіваюся, що то таки був мій останній келих саме десять років тому. Я в це вірю. Але я також усвідомлюю, що не можу знати цього напевно.
Для багатьох людей рецидив є частиною шляху до тверезості. За ці десять років у мене не було рецидивів, але до цього я пережила чимало невдалих спроб кинути пити. Рецидиви не вписуються в зручний сценарій “і жили вони довго й тверезо”. Саме тому про них часто мовчать. Людину після рецидиву легко назвати слабкою або сказати, що вона “ще не готова”. Сором, страх, розчарування й ніяковість — причин для мовчання безліч.
Водночас сьогодні формується нова, сміливіша відкритість у дискусіях про залежність, тверезість і рецидиви. Минулого тижня акторка Наташа Ліонн написала в X: “Я зробила свій рецидив публічним. Далі буде”. Згодом вона додала: “Одужання — це процес на все життя. Якщо ви зараз боретеся, пам’ятайте: ви не самотні. Ми настільки хворі, наскільки хворі наші таємниці. Якщо сьогодні ніхто не сказав вам цього — я вас люблю”. Того ж тижня Кріссі Тейген повідомила, що не вживала алкоголь вже 52 дні після останнього зриву. “Після року тверезості я знову почала пити. Я пообіцяла собі, що робитиму це усвідомлено, — написала вона в Instagram і пояснила, як її вживання алкоголю поступово зростало. — Це було не пияцтво з нерозбірливою мовою чи падінням на сходах. Це було тихе й регулярне вживання. І я почувалася жахливо”.
Наташа Ліонн у серіалі “Матрьошка”
Наташа Ліонн і Кріссі Тейген, як і будь-хто з нас, не зобов’язані нікому пояснювати свій досвід залежності чи рецидиву. Але такі публічні зізнання потребують великої відваги. Їхня щирість допомагає іншим людям не почуватися ізольованими у власній боротьбі з алкоголізмом. Навіть ті, хто здається успішним і бездоганним, можуть мати проблеми із залежністю.
Зсередини життя завжди виглядає складнішим і менш впорядкованим. Якби десять років тому мене попросили уявити себе тверезою в майбутньому, я б не сприйняла це серйозно. У моїй уяві така жінка була б спокійною, врівноваженою, ідеально зібраною, з блискучим волоссям і гардеробом у нейтральних відтінках. Реальність виявилася іншою. Тверезе життя може бути нервовим, нестабільним і далеким від досконалості.
Це не означає, що тверезість не принесла мені внутрішнього спокою. Вона принесла. Але я зрозуміла важливу річ: коли прибираєш алкоголь або іншу речовину, сама залежність нікуди не зникає. Причини, через які ти пив або вживав, залишаються. Алкоголь притуплює гострі відчуття життя. Без цього знеболення іноді надзвичайно важко. Для людини із залежністю будь-яка речовина спочатку підтримує, а вже згодом починає руйнувати.
Про це відкрито говорила й Періс Джексон. Вона писала, що тверезість не робить життя ідеальним. Через кілька років після відмови від алкоголю їй стало дуже складно. Вона зізнавалася, що не мала навичок, які допомагали б справлятися з реальністю без звичних механізмів. Їй довелося навчитися жити на умовах самого життя. Уміння приймати реальність такою, якою вона є, — це універсальний виклик, незалежно від того, чи має людина залежність.
Я багато разів намагалася зрозуміти, чому пила саме так. Чіткої відповіді досі немає. Найпростішими словами це можна пояснити так: мені завжди було складно бути собою. Я дуже глибоко переживаю емоції, і часом здається, що мене самої недостатньо, щоб їх витримати. Іноді я й досі шукаю способи заглушити внутрішній неспокій і відчуття самотності. Залежність може змінювати форму. У моєму випадку це були покупки, стосунки, робота і їжа. На початку тверезості я сильно набрала вагу, коли відкрила для себе цукор. Різниця лише в тому, що тепер я вмію помічати ці заміни й усвідомлюю, коли вони починають завдавати шкоди.
Можливо, якщо ви ніколи не мали справи з алкогольною залежністю й не бачили, як із нею бореться близька людина, вам здається, що ця історія не має до вас стосунку. Але це не так. У щирих розповідях про тверезість, рецидиви й відновлення є важливе нагадування: ідеального шляху не існує. Помилки, рецидиви й складні моменти трапляються з усіма. Має значення лише те, як ми рухаємося далі. Як написала Наташа Ліонн: “Продовжуйте йти вперед”. Іншого вибору в нас немає.
За матеріалом vogue.co.uk