Тетяна Баглай, біологиня родом зі Здолбунова на Рівненщині, провела рік на українській антарктичній станції “Академік Вернадський”, ставши частиною 29-ї експедиції. З 11 березня 2024 року до 4 квітня 2025-го вона, одна з чотирьох жінок у складі команди з 14 зимівників, присвятила себе дослідженню морського життя на острові Галіндез. Біологиня поділилася своїми враженнями від зустрічі з українським прапором на пірсі станції, спостережень за пінгвінами та китами, перетину протоки Дрейка та інших незабутніх моментів.
«Зазвичай це доволі кропітка робота: ти збираєш свої навички, вміння, певну фаховість. Ти проходиш дуже багато різних етапів відбору, і тільки після цього стаєш частиною команди, яка вирушає в експедицію», — зазначила біологиня у розмові з кореспондентами Суспільного. Початково Тетяна мріяла про експедицію на Галапагоські острови для допомоги у збереженні місцевих видів черепах, що перебувають на межі зникнення. «З Галапагосами якось свого часу не склалося, а за нашою антарктичною місією я стежу давно. Завжди було бажання долучитися, але була певна невпевненість у власних силах. Після успішного захисту складної та тернистої дисертації я набралася сміливості та подала документи, вирішивши, що мій час настав», — розповіла вона.
Цікаво, що цього року експедиція мала рекордну кількість жінок-учасниць – чотирьох. «Це дуже приємно, що надають можливість кожному, і неважливо, якої ти статі, якщо ти здатен виконувати роботу — ти її виконуєш», — підкреслила пані Тетяна.
ШЛЯХ ДО СТАНЦІЇ
«АКАДЕМІК ВЕРНАДСЬКИЙ»
ТА ПРОТОКА ДРЕЙКА
Подорож до станції «Академік Вернадський» виявилася непростою, враховуючи тривале повномасштабне вторгнення в Україні та відсутність авіасполучення. «Найскладнішим був шлях автобусом з Києва до Варшави. Мабуть, це був найважчий етап подорожі. Далі ми летіли літаком до Парижа, звідти — через Атлантику до столиці Чилі, Сантьяго. З Сантьяго тривав тригодинний переліт до найпівденнішого портового міста країни — Пунта-Аренас. Саме звідти ми піднялися на борт нашого науково-дослідного судна «Ноосфера» — криголама. Вже на криголамі, долаючи протоку Дрейка та Магелланову протоку, ми прямували до Антарктики, до нашого острова та станції», — детально описала маршрут біологиня.
Учасниця 29-ї Української антарктичної експедиції поділилася враженнями від протоки Дрейка: «Це справді особливе місце у морі, одна з найбільших проток, відома своїми штормами. Проте нам неймовірно пощастило, адже ми жартували, і капітан судна також, що ми пройшли її, наче автобаном — без жодного шторму». Пані Баглай додала, що зворотній шлях через протоку Дрейка супроводжувався штормом та хитавицею, але, на щастя, все обійшлося без значних проблем.
ПЕРШІ ВРАЖЕННЯ ВІД АНТАРКТИКИ, ОБОВ’ЯЗКИ НА СТАНЦІЇ ТА ВІЛЬНИЙ ЧАС
«Перші враження — це напис українською мовою «Слава Україні» біля пірсу, і це було надзвичайно приємно. Звісно, нас зустрічала 28-ма експедиція, яка вже провела рік на станції й теж прагнула додому. З приїздом нової зміни з’явилася можливість передати станцію та готуватися до від’їзду. Тому насамперед запам’яталися люди та наш український прапор, який, подолавши таку довгу дорогу, знову майорів на щоглах», — поділилася спогадами полярниця.
Їй довго не вірилося, що вона дійсно перебуває на острові Галіндез. «Я думала: невже це все сон, чи якась паралельна реальність? Ймовірно, я дуже швидко включилася в роботу, аби продовжити дослідження, розпочаті до мене, і виконувати їх якісно», — зазначила вона.
На станції дослідниця займалася відбором проб планктону, їх первинною обробкою, проводила хімічний аналіз води у визначених моніторингових точках, а також спектрофотометрично визначала вміст хлорофілу. Серед інших завдань було налаштування обладнання, розташованого на сусідніх островах, яке здійснювало моніторинг мікрокліматичних умов для росту рослин в Антарктиці.
Тетяна Баглай також розповіла про дозвілля. Зазвичай у суботу, після вечері, вся команда збиралася у барі для спілкування. «Хтось грав у більярд, хтось у дартс, хтось слухав вінілові платівки. Іноді, коли збиралося більше людей, ми грали в «UNO» чи «Мафію». Ці моменти спільного проведення вільного часу дуже важливі, вони об’єднують. Це можливість поспілкуватися та вирішити певні питання», — пояснила вона.
ПРО ГЛОБАЛЬНЕ ПОТЕПЛІННЯ ТА ПОЛЯРНИЙ ДЕНЬ І НІЧ
Тетяна Баглай розповіла про метеорологічні спостереження, які дозволяють робити висновки щодо кліматичних змін. «З 1947 року дотепер середньорічна температура в районі нашої станції зросла на чотири градуси. Це вражаючі показники. Якщо раніше температура сягала мінус трьох градусів і лід тримався, то зараз вона може бути плюс один, і лід тане. Це найперша і найочевидніша ознака та підтвердження існування глобального потепління, яке ми спостерігаємо в реальному часі — і це жахливо. Якщо порівняти, станція працює в Антарктиці вже 30 років. За час від першої до 29-ї експедиції багато льодовиків, які існували раніше, зникли. Переглядаючи фотографії з перших експедицій, бачиш, що цих місць вже немає, вони просто розтанули», — констатувала вона.
Біологиня уточнила, що станція розташована не за Полярним колом, тому там немає класичної полярної ночі чи дня.
«У зимовий період сонце підіймається над горизонтом лише на кілька годин на добу — приблизно три з половиною-чотири години. Цього часу намагаємося максимально використати для польових робіт, щоб захопити денне світло, а решту часу працюємо в лабораторії», — пояснила полярниця.
Вона також додала: «Влітку сонце формально сідає за горизонт, але зовсім ненадовго, тому геть темних ночей не буває. У мене був випадок, коли я працювала на острові, і раптом відчула голод, подумавши, що вже час вечері на станції. Та, поглянувши на годинник, побачила 23:30. Сонце стояло високо, а я була переконана, що вже вечір, близько 19:00, бо захопилася роботою. Отже, відчуття часу й дня може бути іншим. У когось можуть виникати проблеми зі сном, але мій сон міцний, і навіть за умов нестачі сну я сплю будь-де, і мені не заважає ані світло, ані шум», — поділилася вона.
ПРО ХАРЧУВАННЯ НА СТАНЦІЇ ТА ЗВ’ЯЗОК ІЗ ЗОВНІШНІМ СВІТОМ
На станції працює кухар Назар, який намагався готувати домашні страви. «Продукти переважно чилійського або південноафриканського походження доставляються на станцію. На жаль, зараз судно «Ноосфера» не може зайти в порт Одеси чи взагалі в Чорне море, щоб привезти українські продукти, тому ми працюємо з тим, що маємо. Найшвидше закінчуються свіжі овочі та фрукти. Значну частину з них доводиться переробляти, бо вони не можуть довго зберігатися», — пояснила Тетяна. Вона зізналася, що за час перебування на станції їй бракувало зеленого салату та свіжих овочів.
«Інтернет — це складна річ. Раніше був доступ до мережі від «Inmarsat», який був дуже дорогим і в першу чергу використовувався для передачі наукових даних, оскільки станція є науковою. Для особистих цілей виділялася одна година на тиждень. Цю годину можна було використати одразу або розподілити протягом тижня», — розповіла біологиня.
Вона зазначила, що зараз ситуація з інтернетом покращилася завдяки використанню системи «Starlink». «Проте слід розуміти, що в Південній півкулі менше супутників, тому «Starlink» працює менш стабільно, ніж в Україні, хоча й працює. Також якість зв’язку залежить від погоди: під час снігопадів та сильного вітру він погіршується. Я завжди жартувала, що на станції немає конфліктів, бо є інтернет. Коли виникає потреба, кожен іде у свій куток: хтось спілкується з рідними, хтось продовжує роботу над проєктами в Україні. Це чудово, бо ти не відчуваєш ізоляції та відірваності від світу, тому зараз з цим набагато простіше», — підкреслила вона.
ПРО ТВАРИН, ЯКИХ ВДАЛОСЯ ПОБАЧИТИ
Тетяна Баглай відзначила, що серед тварин, яких не зустрінеш у Північній півкулі, особливо вразили пінгвіни. Поблизу станції найчастіше можна побачити три види: пінгвіни Генту, Аделі та антарктичні пінгвіни (Chin-strap penguins).
«Нам пощастило — до нас на станцію на кілька днів завітав імператорський пінгвін. Це була молода особина, ювенільна. Він трохи відпочив, адже в період дорослішання вони іноді відокремлюються від групи, щоб дослідити світ, а потім повертаються», — розповіла полярниця.
Вона додала, що раніше станція мала неофіційну назву «Аделі Хаус», оскільки на сусідніх островах мешкало багато колоній пінгвінів Аделі — антарктичних пінгвінів, що полюбляють холод.
«Зараз острів біля станції активно заселяють гніздуванням пінгвіни Генту — це субантарктичні пінгвіни, вони більш теплолюбні. Якщо за часів британського володіння жодного гнізда пінгвінів Генту на острові Галіндез, де розташована наша станція, не було, то зараз тут до чотирьох-п’яти тисяч особин мають свої гнізда на території острова», — ствердила біологиня.
Вона зауважила, що іноді пінгвіни створюють певні незручності. «Є певні обмеження: ми не наближаємося до тварин, не порушуємо їхній спокій, взагалі не торкаємося — це заборонено. Єдиний виняток — у біологів можуть бути дозволи на наближення для відбору гніздового матеріалу, що є одним з об’єктів дослідження на станції, або для відбору певних проб», — пояснила вона.
«Мені дуже подобаються синьоокі баклани, це надзвичайно гарні птахи, які будують чудові гнізда і пірнають дуже глибоко. Серед ссавців — від китів до косаток. Косатку я бачила здалеку, на жаль, зблизька роздивитися не вдалося. Але спостерігати за харчуванням китів — це неймовірно. Це величезні тварини, більші за той невеликий човен, на якому ти перебуваєш серед моря. Ти усвідомлюєш, що якщо цей кит захоче або буде необережним, він може тебе зачепити, і човен перекинеться, але спостерігати за ними — дуже захопливо», — розповіла Тетяна.
Дослідниця також зазначила, що спостерігала за народженням тюленів Ведделла. «Вони народжують своїх дитинчат неподалік нашої станції. Це також входить до обов’язків біологів: спостерігати за ними, відбирати проби плаценти після народження. Спостерігати за процесом народження та швидким ростом дитинчат на материнському молоці — це надзвичайно цікаво», — додала вона.
ЯКІ РЕЧІ НЕ СЛІД БРАТИ НА СТАНЦІЮ
На думку Тетяни, парфуми — абсолютно непотрібна річ на станції. «Приміщення закриті, звісно, є певна вентиляція, але пляшечки з парфумами важкі й займають простір», — пояснила вона. Біологиня зізналася, що помилилася з кількістю одягу: «Мені не вистачило футболок, звичайних тенісок. Довелося попросити, щоб хтось із сезонного загону привіз мені ще кілька. У когось не вистачало шкарпеток, вони зношувалися набагато швидше, ніж очікувалося».
Вона порадила ретельно підбирати речі, виходячи з індивідуальних потреб. «Я, наприклад, знаючи, що мене чекає багато виходів у море та на острови, придбала собі додатково черевики. Нас забезпечують берцями — зимовими, доволі теплими, і гумовими чоботами на піні, які також теплі. Але я дуже рада, що купила ще одну пару таких пінових гумових черевиків, бо ті, що видали, пробилися. Це дійсно основне взуття для полярника, пінові черевики, адже в берцях довго не походиш, а гумові чоботи — це те, що треба», — пояснила вона.
НАЙБІЛЬШ ЗАПАМ’ЯТНІ МОМЕНТИ
Одним із найяскравіших спогадів для Тетяни стала перша нічна вилазка на купол острова. «Коли погода була майже ясна, а це був квітень, ми тільки починали самостійно зимувати — попередня зимівля вже поїхала. Ми вирішили подивитися на зоряне небо Південної півкулі. Побачити Південний Хрест — це була моя мрія ще з дитинства, з уроків географії. А тут, за екватором, знайти його та спостерігати було неймовірно, весело та цікаво», — розповіла вона.
Біологиня згадує: «Ми тоді з колегами вирушили на купол. Біля станції занадто багато світла, щоб побачити небо, а купол — це частина острова, вкрита льодовиком. Там немає такого освітлення, і можна добре роздивитися небесні світила. Ми шукали, але небо затягнуло хмарами. Дістатися туди вночі з ліхтариками, мабуть, стало одним із найяскравіших вражень, бо це було вперше».
Тетяна Баглай зазначила, що зимівка промайнула дуже швидко. «Навіть не відчувалося, що час пакувати речі. Здавалося, ніби я їх тільки-но розпаковувала. Загалом, мені було досить комфортно на станції. Хочеться ще. Звісно, це не залежить від мене, але чесно — я б хотіла стати учасницею ще однієї майбутньої експедиції. Зараз готую документи для подання на конкурс до 31-ї експедиції, а чи пройду, чи ні — покаже час», — поділилася вона.
Тетяна Баглай наголосила на важливості популяризації науки. «Іноді для підтвердження гіпотези потрібні роки, а то й століття. Іноді, щоб згодом знайти практичне застосування, потрібно ще 100 років. Тому необхідно розуміти, що без науки не буде жодного прогресу. Науку слід популяризувати, показувати, щоб підвищити розуміння серед населення, серед звичайних людей, які фактично користуються благами, здобутими наукою. Важливо, щоб люди розуміли, чому бюджетні кошти спрямовуються на Національну академію наук України, а з неї — на інші інститути», — підсумувала вона.
Подобаються наші новини? Підтримайте нас донатом! Клікніть тут: https://base.monobank.ua/CYoctH131Vgrky#donate і зарахуйте будь-яку суму на каву авторам, а ми під цю каву напишемо нові цікаві статті. Також нагадуємо, що ми є в інстаграмі й телеграмі. Дякуємо, що нас читаєте!
Порада від Українка новини:
Ця стаття дає унікальну можливість зазирнути за лаштунки однієї з найпрестижніших наукових місій України – антарктичної експедиції. Вона розповідає про реалії життя та роботи на станції “Академік Вернадський” очима біологині Тетяни Баглай, торкаючись як наукових досліджень, так і побутових аспектів, подорожі, вражень від дивовижної природи та важливих екологічних питань. Це цінна інформація для тих, хто цікавиться наукою, географією, екстремальними умовами та прагне дізнатися більше про внесок України у світову наукову спільноту.
Оригінал статті: ukrainky.com.ua