Кінофестиваль “Санденс”, переповнений зал кінотеатру Eccles в Парк-Сіті, Юта. Півтори тисячі відвідувачів, гучні оплески та сльози — саме так відбувся всесвітній дебют кінострічки “Жозефін”, яка оповідає про історію 8-річної дівчинки, що стає очевидцем акту жорстокості. Її батьків втілили Ченнінґ Татум та Джемма Чан. Перегляд фільму спеціально для Vogue Ukraine відвідала фахівчиня з комунікацій і журналістка Ольга Самофалова.
Картина, над якою режисерка Бет де Араужу працювала понад десять років, постала як відверто правдиве, особисте й відважне висловлювання про дитячі переживання після пережитої травми. “Жозефін” миттєво стала однією з головних сенсацій і фаворитів Sundance 2026.
“Я почала творити цей фільм у 2014 році. А може — ще тоді, коли мені було вісім”, — розповіла режисерка стрічки Бет де Араужу. Їй було вісім років, коли вона побачила насилля, і ця травма супроводжувала її все життя. Однак повністю усвідомити це їй вдалося лише у двадцять, коли вона почала писати сценарій про той випадок. Для режисерки “Жозефін” — це спроба повернутися до досвіду, який довгий час не мав ні назви, ні пояснення. “Я вирішила зробити “Жозефін” екстремальною інтерпретацією того, що відчуваю: фільмом про жіночий переляк, побачений очима восьмирічної дівчинки”.
Кінофільм розповідає історію сімейної пари (Ченнінґ Татум і Джемма Чан) та їхньої доньки Жозефін (дебютантка Мейсон Рівз). Їхня родина переживає травму й судовий процес після того, як дівчинка несподівано стає очевидцем сексуального насильства в парку Ґолден-Ґейт у Сан-Франциско.
Фільм починається сценою вранішньої пробіжки: батько й донька біжать майже безлюдним парком, коли місто ще дрімає. Жозефін то прискорюється, то несподівано змінює напрямок, намагаючись жартома утекти від батька й сховатися між дерев. Її погляд затримується на незнайомій дівчині, яка заходить до громадської вбиральні. За нею — хлопець. Тишу пронизують крики. Дівчину валять на землю. Вона намагається чинити опір. Жозефін завмирає — не усвідомлюючи, що саме відбувається. Мимоволі вона робить крок вперед. Жертва приходить до тями — їхні погляди зустрічаються. Нападник зупиняється.
Момент, після якого нічого не буде як раніше. Світ восьмирічної героїні розпадається. Намагаючись повернути відчуття безпеки, вона починає реагувати спонтанно, тоді як дорослі навколо виявляються неспроможними її заспокоїти. Бет де Араужу створює напружений, глибоко чутливий портрет дитини, яка вперше зіштовхується зі страхом і люттю — почуттями, від яких неможливо втекти й повністю осягнути.
З самого початку режисерка бачила цю історію тільки з точки зору дитини — від моменту злочину до оголошення вироку. “Я намагалася пригадати, що здається важливим, коли тобі вісім, — говорить вона. — Перший момент, у якому ти з батьком щиро смієтеся. Внутрішню боротьбу й переляк, які ти носиш із собою в кожну кімнату. І матір, яка мовчить про свій власний досвід, намагаючись тебе вберегти”.
“Жозефін” — це фільм про переляк, який формується задовго до того, як ми можемо називати речі їхніми іменами. Коли ти ще не знаєш, як пишеться слово rape (зґвалтування), але вже змушений жити з досвідом насильства, що залишається з тобою назавжди.
У центрі уваги — Мейсон Рівз, чия акторська гра значною мірою задає настрій кінофільму. Для неї це перша роль у кіно, а пропозиція знятися знайшла її просто на фермерському ринку в Сан-Франциско. “Коли я відвідую батьків, ми зазвичай щонеділі ходимо на ринок, — розповідає Бет де Араужу. — Того дня я взяла із собою листівки фільму й побачила, як Мейсон бігла купити фініки для своєї мами. Я запитала: “Хто твій тато або мама?” Вона подивилася на мене з легкою підозрою — ніби подумала: “Чому? Я щось зробила не так?” — і показала на маму.
Я підійшла до неї й сказала: “Привіт, я шукаю дівчинку на роль доньки Ченнінґа Татума і Джемми Чан”. Зазвичай у відповідь чую недовірливе: “Ага, звичайно”. Але я додала: “Ні, це реальний проєкт. Ми починаємо вже за шість тижнів”. Її перше прослуховування вразило мене миттєво. У цьому було щось по-справжньому особливе”.
На прем’єрному показі під час сцен насильства Мейсон у залі не було — батьки виводили її, щоб не травмувати дитину. Водночас спогади Мейсон про знімальний майданчик позбавлені драматизму. На запитання, що їй сподобалося найбільше, вона без сумнівів згадала сцену у Форт-Пойнті з Ченнінґом Татумом: “У кожному дублі мені треба було їсти пончик, а я не хотіла желейної начинки. Тож я їла лише зовнішню частину, а желе віддавала Ченнінґу”.
В інтерв’ю українському Vogue Ченнінґ Татум поділився, як досвід батьківства вплинув на його роботу у фільмі: “Хоч цей фільм дуже важкий і серйозний, сам процес зйомок — особливо коли поруч семирічна дитина, яка ніколи раніше не знімалася, — вимагав піклуватися про неї поза кадром так само ретельно, як і в кадрі. Я сприймав це майже як окрему задачу — не менш важливу, ніж акторську гру, — адже для мене було принципово, щоб Мейсон почувалася в безпеці й затишку протягом усього процесу. Іноді мені доводилося кричати на неї, сваритися, бути суворим. Але я мав чітко дати зрозуміти: “Зараз я — тато-актор. Це не твій приятель Ченнінґ”. Найбільше я переживав, щоб вона не подумала, що я справді на неї серджуся.
Як батько 12-річної доньки, я часто розмірковую: чи є єдино правильний метод виховання дітей? Напевно, неправильний — так, але я не впевнений, що є абсолютно правильний. Мій підхід до батьківства дуже відрізняється від того, як виховували мене мої батьки. У героїв фільму теж різні погляди на виховання, але вони просто намагаються зробити все найкраще в дуже непростій ситуації”.
Реклама.
Роздуми Татума про батьківство відгукуються з головною ідеєю “Жозефін”: “ніхто не виправить нічого замість тебе. Ти маєш зробити це сам” звучить у фільмі як головна тема — сувора й глибоко щира. Він не дає розради, але відкриває простір для рішення там, де його, здавалося, не існує.
Крім головної ролі, Татум також виступив продюсером стрічки: “Я хотів захистити цю оповідь. По-перше, впевнитися, що в нас є достатньо ресурсів, щоб розповісти її правильно, по-друге — щоб ніхто не перешкоджав авторському баченню. Створити кіно складно, але зняти дійсно видатний фільм — ще складніше. Вважаю, моя роль полягала в тому, щоб бути тим великим злим хуліганом у кімнаті й стежити, щоб ніхто не чіпав мою дівчину”.
“Це, до речі, перший раз, коли я подивився фільм. Я плакав п’ять, шість, сім разів — таке відбувається нечасто”, — зізнався Татум.
Торік The New York Times в одній зі своїх публікацій запитав: “Чи знає Ченнінґ Татум, наскільки він обдарований?” Після “Жозефін” це питання втрачає актуальність. Це, без сумніву, найбільш переконлива роль у його творчості.
Робота оператора Ґрети Зозулі заслуговує на особливу увагу. Камера буквально “занурює” глядача у світ Жозефін, змушуючи відчувати кожен її переляк фізично. Зозуля розповіла у розмові з Vogue, що її прізвище для неї залишається таємницею: “Мені здається, у мене є українське походження, але це якась загадка. Ніхто насправді не може розказати всі подробиці нашого роду”.
Фільм дебютував у програмі U.S. Dramatic Competition на Sundance і незабаром буде представлений на Берлінському міжнародному кінофестивалі.