Більше тридцяти років минуло з того моменту, як світ вперше почув знамениту фразу Метью МакКонахі — alright, alright, alright. Її було промовлено в його дебютній стрічці Річарда Лінклейтера “Під кайфом та збентежені” (1993), де актор втілив у життя теперішнього легендарного персонажа Девіда Вудерсона — старшого хлопця, що проводить час із молоддю, їздить на розкішному Chevrolet Chevelle й насолоджується життям. З того часу МакКонахі пройшов значний шлях — від безтурботного героя та “зірки ромкомів” до особистості, яка ризикнула професійною діяльністю заради можливості займатися тим, чого дійсно прагне.
Метью Макконагі у фільмі “Під кайфом та збентежені”, 1993
Техаське походження та початкові життєві уроки
Метью МакКонахі з’явився на світ 4 листопада 1969 року в Ювалді, штат Техас. Будучи наймолодшим сином у сім’ї, він виховувався в обстановці, де суворі методи виховання поєднувалися з вірою в те, що любов до життя і почуття гумору — так само значущі, як і дисципліна. Батько, Джеймс, відомий як Біг Джим, займався продажем труб для нафтової галузі та навчав сина не боятися йти на ризик. Мати, Кей, яка працювала вихователькою в дитячому садку, вселила переконання, що слів “ненавиджу” і “не можу” не існує. У родині МакКонахі жили емоційно та гучно: батьки тричі укладали шлюб і двічі розлучалися.
Метью Макконагі, 1997
Варто зазначити, що в цій родині багато подій перетворювалися на захопливі розповіді. Наприклад, коли Метью було сім років, мама записала його на змагання Little Mr. Texas (“Маленький містер Техас”). На родинній фотографії він зображений з кубком переможця, і все дитинство він чув: “Поглянь, ти ж виграв!” Тільки через багато років актор дізнався, що насправді тоді здобув друге місце. Для нього це стало першим життєвим уроком від матері: іноді важливіше вірити у власну інтерпретацію історії, ніж у думки інших. З цього виросло його головне правило життя — діяти всупереч усталеним нормам і не боятися вчасно відхилятися від курсу, якщо відчуваєш, що рухаєшся не в тому напрямку. Ця внутрішня свобода згодом допоможе йому відмовитися від багатомільйонних гонорарів за романтичні кінокомедії — і розпочати значущий розділ своєї акторської кар’єри.
Реклама.
МакКонахі прийшов у кіно не через амбіції, а скоріше випадково. Він навчався на факультеті радіо, телебачення та кіно в Техаському університеті, коли доля надала шанс: у барі він зустрів представника з кастингу, який запросив його на проби до стрічки “Під кайфом та збентежені”. Перший кінематографічний досвід МакКонахі засвоїв миттєво — і з болем. Знімальний процес щойно розпочався, коли надійшла новина про кончину батька, людини, яка вчила його ніколи не здаватися. Замість того, щоб зупинитися, він вирішив продовжити роботу. У цьому поєднанні шоку, свободи і рішучості народився актор, який завжди діятиме відповідно до власних переконань.
У першій же сцені він імпровізував — і вимовив фразу, що стане його відмітним знаком: alright, alright, alright. Після неї прозвучала ще одна — you just gotta keep livin’, L-I-V-I-N — і світ отримав нового героя американського кінематографа. У цих небагатьох рядках вже закладено все, що згодом визначить його акторський стиль: спонтанність, гумор, інтуїція та дивовижна здатність робити просте значущим.
Метью Макконагі та Кейт Гадсон у фільмі “Як позбутися хлопця за 10 днів”, 2003
Далі були ролі у фільмах “Зірка шерифа”, “Амістад”, “Час вбивати”, а потім несподіваний перехід до романтичних кінокомедій: “Весільний переполох”, “Як позбутися хлопця за 10 днів”, “Кохання та інші неприємності”. Сам МакКонахі жартував, що його герої — це “персонажі вихідного дня”: легкі, безтурботні, створені для короткочасного задоволення, а не для самоаналізу. Однак, вони сприяли його успіху як з комерційної точки зору, так і з точки зору популярності: світ прийняв образ безтурботного красеня з голлівудською усмішкою та ідеальним торсом.
Пауза тривалістю двадцять місяців: відмова від $14,5 млн і McConaissance
Коли в Голлівуді почали бачити в ньому лише “тип для романтичних кінокомедій”, МакКонахі зробив те, на що здатні лише деякі — просто зник. Разом зі своєю коханою Камілою Алвес він переїхав до Техасу, відмовився від усіх подібних сценаріїв і, як він сам говорив, “дозволив роботі знайти мене”. Настали двадцять місяців мовчання — його особиста “пустеля”. Телефон мовчав, дні тягнулися без кінця, пропозиції не надходили. Йому надсилали один і той же сценарій романтичної комедії, але з різними сумами — від восьми до чотирнадцяти з половиною мільйонів доларів. І кожного разу він відповідав “ні”. Ця наполегливість стала сигналом для індустрії: МакКонахі дійсно не блефує.
Метью Макконагі та Браян Кренстон у фільмі “Лінкольн для адвоката”, 2011
Коли “шлюз” врешті-решт відкрився, виявилося: його відсутність була не перервою, а рішенням змінити напрямок. Замість усміхнених персонажів з’явилися складні, суперечливі чоловіки. Фільм “Кілер Джо” Вільяма Фрідкіна показав його іншим — холодним і небезпечним в історії про пожадливість, владу і насильство. У “Лінкольн для адвоката” він грає юриста, який балансує між законом і власною вигодою. У “Супер Майк” Стівена Содерберга — роль харизматичного ведучого нічного шоу, в якій він остаточно позбавляється кліше власного екранного минулого. У фільмі “Мад” Джеффа Ніколса він втілює чоловіка, що переховується на острові, міркуючи про кохання та самотність. А у шедеврі “Далласький клуб покупців” він постає в образі техаського електрика Рона Вудруфа, який із гомофоба перетворюється на активіста та контрабандиста ліків проти СНІДу.
Метью Макконагі у фільмі “Далласький клуб покупців”, 2013
2013 рік — це одночасно участь у “Вовк з Волл-стріт” (коротка сцена з ритуальним ударом у груди стала улюбленим мемом мільйонів) та великий тріумф “Далласький клуб покупців”: “Оскар” і “Золотий глобус” за найкращу чоловічу роль. Через рік — феноменальна робота в ролі Раста Коула в першому сезоні серіалу “Справжній детектив”, де він, по суті, зіграв детектива-нігіліста з метафізичними монологами. McConaissance (МакКонагісанс = відродження МакКонагі) — термін, який охоче підхопили критики, — ознаменував не просто підйом у кар’єрі. Метью перетворився з комерційної зірки на драматичного актора.
Між важливістю та успіхом
У книзі-мемуарах “Зелене світло” (Greenlights), опублікованій у 2020 році, МакКонахі описує свою філософію просто: в житті є зелені, жовті та червоні сигнали. Зелені — це моменти, коли все складається; жовті та червоні — затримки, які з часом приносять користь. Його перерва в акторській кар’єрі між романтичними комедіями та драмами стала саме таким “червоним світлом”. Для нього було принципово не гнатися за популярністю, а залишатися “релевантним” — потрібним на своєму місці, у своїй роботі, у власному житті.
Метью Макконагі в серіалі “Справжній детектив”, 2014
Власний моральний кодекс МакКонахі демонструє всьому світу. У своєму Instagram перед словом “актор” він ставить два інші — “чоловік” і “батько”. Його життя вже давно вийшло за рамки зйомок: він заснував фонд Just Keep Livin Foundation, який допомагає молоді розвивати відповідальність, піклуватися про себе та інших, а також знаходити свій шлях у житті. Він викладає курс Script to Screen в Університеті Техасу й ділиться зі студентами практичним досвідом роботи в кіноіндустрії. У 2024–2025 роках МакКонахі знову звертається до письменництва — збірка Poems & Prayers продовжує ідеї першої книги, але в іншому форматі: короткі молитви, замітки, афористичні вислови про віру, іронію, пам’ять і просту чоловічу етику — “бути добрим, а не лише приємним”.
Культурний феномен: між техаським стоїцизмом, новою маскулінністю та постславою
Зміну амплуа МакКонахі часто зводять до простої формули: перестав сміятися — почав страждати. У 2000-х він майстерно володів ритмом комедії: кожен жест, кожна пауза працювали, як відшліфований виступ стендап-коміка. Коли він почав відкидати подібні сценарії, МакКонахі шукав не жанр, а самого себе. Йому більше не було цікаво повторювати однотипних привабливих хлопців із передбачуваними історіями. Він хотів грати складніших персонажів — говорити про біль, провину, віру, самотність і вибір.
Метью Макконагі у фільмі “Джентельмени”, 2019
МакКонахі — представник культурної течії, в якій класично “маскулінні” чоловіки вчаться приймати власну чутливість, свої почуття та емоції — не втрачаючи при цьому сили й амбіцій. Він відверто ставить питання “що таке успіх?” і не боїться говорити про сумніви, невдачі та прості збіги обставин. Тому його “МакКонагісанс” вийшов за межі кіно: його історія — про право змінюватися, про повагу до себе, до своєї справи та віру, що навіть червоне світло зрештою стане зеленим.
Метью Макконагі у фільмі “Море спокуси”, 2019
Сьогодні МакКонахі живе в Остіні, погоджується лише на ті ролі, які його дійсно цікавлять, пише, виховує дітей. У своїх публічних виступах чи інтерв’ю він не вдається до глибоких екзистенційних роздумів, як деякі його персонажі, а радше нагадує собі про прості істини: бути вдома поруч із рідними; займатися тим, що має значення; не приймати гроші, якщо вони забирають головне — свободу залишатися собою. Його професійна діяльність і життєвий шлях доводять це краще за будь-які маніфести. Колись він був обличчям романтичних комедій, а сьогодні — важка артилерія Голлівуду. Мабуть, у цьому й полягає його основний урок — мати сміливість зробити перерву, щиро запитати себе, куди або що далі, щоб не збитися з власного шляху.
Метью Макконагі у фільмі “Інтерстеллар”, 2019
